Галина відправила свого сина Івана до університету, сподіваючись, що в нього потім буде гарна робота, а в неї багато онуків. Але в міру дорослішання Іван все рідше відвідував матір у селі. Одного разу він привів додому свою дівчину Софію та представив її як свою дружину. Галина була вражена і розплакалася. Вони одружилися лише у РАГСі, а не в церкві. Іван у відповідь теж розгнівався через те, що мати досі не називала ім’я батька.
Галина була розбита горем і не могла нічого сказати на своє виправдання. Софія намагалася заспокоїти її за допомогою ліків. Згодом у Івана та Софії народилося двоє дітей, і вони зрідка відвідували Галину – один-два рази на рік. На її 70-річчя вся родина влаштувала їй сюрприз та повела до ресторану. Іван знову спитав, хто його батько, і Галина відкрила таємницю всього свого життя: вона знайшла Івана покинутим у лісі в дитинстві і не знала, хто його батьки.
Іван був приголомшений, але йому було вже байдуже, хто його біологічні батьки. Він любив Галину і вважав її своєю справжньою матір’ю. Вони обнялися і заплакали, і Галина відчула подяку за те, що вся її сім’я у зборі.