Рік тому Алла з чоловіком, Ігорем, та трирічним сином переїхали з невеликого села у чотирикімнатну квартиру у центрі великого міста. Квартира дісталася Аллі у спадок від батька, який ніколи не жив із нею та мамою. Алла з Ігорем переїхали, влаштувалися на роботу, сина віддали в садок і стали жити поживати та щастя наживати… Тиждень тому Аллі зателефонували сільські подруги і “обрадували”, мовляв, свекруха збирається переїжджати до міста до сина. Зі свекрухою у Алли стосунки були напруженими, бачити ту у своїй квартирі вона не хотіла.
Але як до цього покладеться чоловік? Як зробити так, щоб чоловік сам відмовив мамі? І Алла вигадала план. Увечері вона прийшла до чоловіка: – Коханий, мені мама дзвонила. Вони з новим чоловіком і його дочкою хочуть перебратися до міста. Просять, щоб ми дали притулок на півроку – рік, поки самі облаштуються. Ти ж не проти. – Проти, ще як проти! – Але чому? Квартира у нас велика. Розмістимося. Лише рік, а потім вони знайдуть роботу, житло і з’їдуть від нас. – Ти уявляєш, на що перетвориться наша квартира?! У комуналку! В гуртожиток! – Але ж це моя мама! – І що?! Ти хочеш зруйнувати нашу родину? – Чому “зруйнувати”?! Адже, якби те саме попросила твоя мама, ти б не заперечував!
– І своїй мамі я відмовив би! – загарчав Ігор. – Добре-добре. Не треба гніватися. Якщо ти проти, то я відмовлю мамі. Не будемо ж ми сваритися через це… – Ні, мамо. Вибач, але тобі в цій квартирі немає місця… Я пам’ятаю, що ти одна виховувала мене, що годувала, одягала, обувала… Я готовий допомагати тобі грошима… Готовий переїхати до тебе, якщо тобі стане важко самій, але сюди ти не переїдеш… – змушений був відмовити матері Ігор, пам’ятаючи розмову із дружиною дводенної давності. “І чому мама не подзвонила мені до того, як я відмовив Аллі? Тоді ще можна було перевезти її до міста. А тепер ніяк”, зітхав Ігор.