Син виріс. В одинадцятому класі. Намагається сам заробити. Розумом Ольга розуміла, що син уже великий, а от серцем… Ольга нар одила сина від чоловіка, який був у відрядженні, у сорок років. Той приїхав і поїхав, а за місяць жінка зрозуміла, що вагітна. Наро дила, виростила, і ось сьогодні, 31 грудня, Андрій заявив, що Новий Рік зустрічатиме не з мамою, як завжди, а з друзями. – Ти або до сусідки сходи, або до сестри, до села їдь. Одна не сиди. Ольга боялася самотності. І відпускати сина (не на Новорічну ніч, а взагалі) сил у неї не було.
Не могла серцем відпустити сина у особисте життя. – Ну хоч на завтра готувати салат і курочку? – Запитала вона сина, який вже виходив з квартири. – Буду. Все буду, — засміявся син. Приготувавши намічене, Ольга підійшла до вікна. Надворі вже темно, в душі тужливо. І раптом пролунав трель дверного дзвінка. Ольга здивувалася, вона нікого не чекала, але пішла відчиняти. – Мамо! Як добре, що ти вдома, бо я ключі забув. У нас із квартирою не вийшло. Чи можна ми у нас зустрінемо Новий Рік? – Звичайно! Буду тільки рада!
Ольга одразу взяла командування у свої руки. – Хлопчики, розсовуйте стіл, розставляйте стільці. Дівчата за мною на кухню. Коли каструля з картоплею була поставлена на плиту, варитися, а з комори були витягнуті банки з консервацією, Ольга відкликала Андрія убік і сказала: – Я піду до тітки Тані, зі сто тринадцятої. А ви святкуйте тут самі. – Не йди. Як я без тебе. Я і так сумуватиму за тобою, коли поїду вчитися, — сказав син… Без двадцяти дванадцятої вони вже сиділи за столом. Молодь несміливо виставила на стіл дві пляшки шипучого. Ольга додала ще одну. – Наливайте! Новий рік зустріли дзвоном келихів. – З новим роком! – загомоніла молодь… Треба жити та радіти доброму. А прийде погане – сумувати. На те воно й життя. Усьому своє місце та час.