Ніна їхала до міста. Вступати до технікуму. У сумку з речами бабуся поклала пиріжки. Дівчина дістала два. Один простягла хлопцю, який підсів до неї на черговій зупинці. – Пригощайся. Так вони з Антоном познайомились. Час у дорозі пройшов швидко. Абітурієнти, а хлопець теж їхав вступати, весело базікали всю дорогу, встигли потоваришувати і перед роз ставанням обмінялися телефонними номерами… Потім обидва були зайняті вступними іспитами, обидва все ж вступили. За цей час обмінювалися лише дзвінками, роз питуючи як успіхи та повідомляючи про свої. – Ніно, привіт! Потрібно відзначити вступ! Ти не проти? – Зателефонував Антон. – Я тільки «за»! Вступ вони відзначали у кафе “Буратіно”.
Тістечком і соком. Ніні дедалі більше подобався Антон. З ним було легко та весело. І в той же час від Антона виходила якась аура надійності. З того часу це кафе стало їх улюбленим місцем зустрічі. Призначаючи побачення, Антон уже говорив: “Зустрічаємось на нашому місці”. У цьому кафе вони вперше поці лувалися. Минали дні, тижні, ось уже два місяці минуло від дня їхнього першого поц ілунку. Для Ніни Антон став найріднішою людиною… У середині грудня Ніна, гуляючи містом із подругами, запросила їх зайти до кафе: – Це наше з Антоном улюблене місце, – сказала вона, заходячи всередину. – А ось і він сам, – сказала подруга, вказавши головою на парочку, що сидить у залі.
Антон, у цей момент, щось ро зповідав дівчині, яка сидить поруч із ним. “Зрадник”, подумала Ніна, повернулася і вийшла з кафе. Подруги пішли за нею. Ніна перестала відповідати на дзвінки Антона, заглибилася в навчання, достроково здала сесію та поїхала до села. У Новорічну ніч уся родина зібралася за столом. Без десятої дванадцять. Хтось постукав у двері. Відчиняти пішла мати. – Ви, мабуть, помилилися будинком. У нас немає маленьких дітей, — почула Ніна голос матері. – Будуть! – відповів гість. Від цього голосу серце Ніни затремтіло. До кімнати увійшли Дід Мороз та Снігуронька. – Антоне?! – прошепотіла Ніна, вдивляючись у гостя. Потім уже голосно додала. – Навіщо ти прийшов? – Розпитав твоїх подруг, зрозумів, через що ти на мене образилася і прийшов розвіяти непорозуміння. Впізнаєш? – спитав він, показавши на Снігуроньку. Ніна придивилася до неї і впізнала дівчину, з якою бачила Антона. – Це моя сестра, Тетяна. – Сестра?! А я то… – Ось саме… Більше Антон нічого не встиг сказати. Ніна кинулася до нього на шию. – У мене тобі подарунок, – сказав Антон і простяг дівчині ювелірну коробку. – Підеш за мене заміж? – Так!