– Мишко! Друг! Скільки років! Скільки зим! Якими долями?! – Ігор, розкривши обійми, пішов назустріч колишньому однокурснику. – Сірий! У відрядженні. Двоє друзів обнялися. Сергій потяг Михайла до кафе. Посиділи недовго, Михайло поспішав. Але погодився провести вихідні у Сергія на дачі… Сергій зустрів друга біля хвіртки. Вогнище під шашлики вже догорало. З хати вийшла молода, вродлива дівчина. – Познайомся, це моя дружина Тома, а це мій друг Михайло. Томо, ти берись за стіл, а ми з Мишком займемося салатами…
– А як же Ганна? – Запитав Михайло, коли друзі відійшли до вогню. – Здивований? – Не те слово. Ви так любили один одного. – Любили та розлюбили. Ти ж бачив, яка Тома красуня. Я закохався по самі вуха! Засуджуєш? – Ні. Не дуже. – Я з нею помолодшав років на двадцять. Спортом, ось, зайнявся… Захопивши шампури з готовим шашликом, друзі попрямували до альтанки, де Тома вже накрила стіл. Побачивши почату пляшку, Сергій пробурчав: – Не могла нас дочекатися. Сіли за стіл, їли, пили пригощались. Друзі згадували студентські роки, налягали більше на їжу. А Тома, навпаки, більше додавалася до склянки, ніж закушувала. Сергій з болем дивився на дружину, потім пішов у хату.
– Розсердився, – посміхнулася Тома. – Може й справді вам не слід більше пити? – Запитав Михайло. – Ну, що ви все заладили. Хочу та п’ю. Чоловік мені нотації читає, і ви туди. Моралісти! Тужливо з вами, — збунтувалась Тома і пішла з двору. Сергій вийшов із дому з пледами. Одну простяг другові, другу поклав поруч. – Не треба нічого говорити, Мишко. Що мені робити?! – Повернутись до Ганни. – Я люблю Тому. Та й Ганна мені не пробачить… Гаразд, спати час. Я тобі там постелив на другому поверсі. Михайло пішов у будинок, а Сергій залишився чекати на дружину. Сидів згорбившись, зі змарнілим обличчям. Згодом, коли Михайло чув про те, як той чи інший його знайомий пішов від дружини до молодої, перед його очима з’являлася ця картина – Сергій, що згорбився, розгублений і нещасний, сидить один біля столу.