Катя не переставала плакати: – Ми танець… і пісню… для мам приготували-и-и! До всіх прийдуть мами… А до мене ніхто не прийде… Мами у Каті не стало три роки тому. Тяжка хв ороба забрала Таню, коли доньці було два роки. Батьків Сергія в живих немає давно, а мама Тетяни, після доньки, самоусунулася від онуки та зятя. Сергій тоді віддав дочку до дитсадка, змінив роботу, щоб більше часу проводити з дочкою. Дякувати сусідці, Світлані Семенівні. Взяла на себе клопіт про дівчинку.
Діти та онуки жили далеко від баби Свєти, а Катенька була поряд. Ось стара і знайшла собі втіху. У минулому вчителька фортепіано, а нині пенсіонерка, помітивши схильність дівчинки до музики, приділяла велику увагу художньому вихованню Каті. Водила її на концерти, до театру. Давала можливість Сергію займатися своїми справами. Найчастіше відводила дівчинку до дитсадка і забирала звідти. І ось тепер, коли група у садочку підготувала концерт на честь свята 8 Березня, дівчинка переживала, що до неї ніхто не прийде. Сергій ніяк не міг заспокоїти дівчинку. – Катенько, а тато прийде на свято? – Запитала вихователька. – Ні. Це ж жіноче свято, – здивувалася дівчинка.
– Прийде бабуся Світлана. Тато її попросив. – А ти їй хіба не рада? – Але ж свято для рідних. А баба Свєта мені не рідня. Рідній бабусі я не потрібна. – А вона тобі? – Не знаю. Я її не пам’ятаю. – Ось бачиш, як виходить. Деколи сусід виявляється ріднішим, ніж родич. Адже Світлана Семенівна піклується про тебе? – Так. Дуже. – А нашим виступом ми хочемо сказати «дякую» тим, хто піклується про нас. Правильно? – Правильно. – Значить, саме Світлана Семенівна гідна прийти на наше свято… Шостого березня, у день, коли було призначено свято у садочку, Світлана Семенівна прийшла, щоб підготувати Катю. Дівчинка ахнула. Баба Світлана була така гарна, в блискучій сукні, з такої ж тканині капелюшку, і з прикрасами. Світлана Семенівна допомогла дівчинці одягнутись, зробила їй гарну зачіску… Після свята Катя сказала Світлані Семенівні: – Бабусю, ми з тобою тут були найкрасивіші!