Нещодавно я розмовляла з подругою, і тут вона мені каже: – Ох, не знаю… моє життя все більше схоже на анекдот. Ось бери будь-який анекдот про те, що чоловік та дружина постійно сваряться – це і буде моя родина! – Знову щось сталося? – Ух, Машко, слухай! Я наварила борщу, приготувала його улюблену страву – м’ясо з картоплею у моєму фірмовому маринаді.
Накрила на стіл, сіла, чекаю на нього, а він у туалеті. Я чекаю-жду, Толік не виходить. Я вже й сама встигла повечеряти, і борщ охолонув, і сусідка до мене на пару слів забігла. Тільки тоді він з’явився. Я не випустила жодного слова, підігріла йому супу, а він спробував і як заволав: «Я окріп їсти не люблю, та й взагалі, цим супом тільки собак на вулиці годувати!»! З цими словами він викинув тарілку у вікно! У мене очі на лоба з цих слів полізли… Наче дорослий мужик, а поводиться, як дитина! Я
к можна так поводитися? – Я церемонитися не стала, – продовжила подруга, – взяла величезну тарілку з м’ясом і картоплею і слідом за борщем викинула, а він почав: «Я ж не скуштував! Чого ти витворяєш?», а я йому така «Я думала, ти на вулиці вирішив повечеряти». А найголовніше – вранці він поводився так, ніби нічого й не було, «Котик», «Зайчик», усі справи… Ну, мала дитина, слово честі! На цьому моменті я так голосно засміялася! — Ну, добре ви хоч у власному будинку живете, а не в квартирі, бо борщ виявився б у когось на голові, — кажу.