Іван навіть не міг підозрювати, що має доньку на боці. Адже нахабна дружина стільки років приховувала листа від єдиної доньки.

Advertisements    

Дружини Івана Дмитровича не ст ало півроку тому. Сварлива була баба. Дітей вони не мали. Та ось якось примудрився прожити з нею все життя. А зараз, коли її не ста ло, наважився Іван звільнитися від старих книг, якими так дорожила дружина. “Хто зараз книжки читає. Кому вони потрібні. Тільки пилюку збирають”, думав Іван, складаючи книжки в стопку, щоб потім спалити. Одна з книг упала, розкрилася і з неї випав конверт. Іван підняв листа, відкрив, почав читати. “Доброго дня, тату Ваню! Я Дар’я – твоя дочка.

Мама сказала, що ти поїхав, коли я ще не наро дилася. Мама не хотіла, щоб ти знав про мене, але я наполягла…” Іван згадав Юлю. Красива, струнка дівчина, яку він любив, коли проходив термінову службу в місті . Тоді він її кликав із собою, до села. Але вона не захотіла їхати з міста. Через п’ять років Іван одружився з Гальою. Та й сама йому не нар дила і приховала листа, не показала батькові… Того ж дня Іван поїхав до міста. У будинок, де мешкала Юля. З’ясувалося, що Юлі вже дев’ять років, як немає на цьому світі, а дочка, Дар’я, вийшла заміж та поїхала. Куди? Ніхто не знав. Сумний повертався Іван додому. Що робити? Як знайти дочку? Знає лише ім’я та рік нар одження.

Advertisements    

Все. Як із такими даними розшукати людину? Згадав про сусідського сина Ігоря. Казали, що той дуже добре нишпорить у комп’ютерах. Може, він допоможе. Повернувшись додому, Іван насамперед пішов до сусідів. Розповів усе Ігореві, той обіцяв допомогти. Через два дні на телефон Івана надійшов дзвінок. – Вітаю. Я Дар‘я. Мені сказали, що за цим номером на мене чекає сюрприз з дитинства. – Ви Дар’я Петрова, вашу маму звали Юлія? – Так. Тільки тепер уже Самсонова. – Я Іван. Твій батько. Пробач донечко, але твій лист я отримав кілька днів тому. У слухавці почулися схлипи. Чоловік як міг, втішав дівчину. Коли вона заспокоїлася, запросив її у гості. – Як же ти схожа на свою бабусю, – сказав він, милуючись дочкою. – А твоя дочка – копія Юлі. – Я її назвала Юлею. На честь мами… Через якусь бабу, що приховала листа, батько з дочкою познайомилися через двадцять сім років…

Advertisements