Ганна та Роман зустрічалися вже кілька місяців. Роман вирішив познайомити дівчину з батьками, але дуже боявся їхньої реакції. Дівчина це помітила. А боявся він тому, що батьки його багаті та суворі. Батько начальник на механічному заводі, а мати працює там бухгалтером. – Я це вже зрозуміла за вашим котеджем. Заспокойся, все буде гаразд! Зайшли вони до хати, а за столом із зарозумілим обличчям сиділи батьки Романа. Вони запросили, скоріше наказали сісти за стіл. Розмову відразу ж розпочав батько Романа, Олександр Олексійович.
– Отже, ти живеш із мамою без батька? – А це хіба важливо? – прямо відповіла Ганна. – Звичайно, важливо. Ми свого сина не збираємося одружувати з ким попало, – вступила у розмову мама Романа. – А я й не просилася до вас у невістки. Мене ваш син запросив, а зараз і двох слів зв’язати не може, щоб хоч щось вставити, – сказала Ганна і одразу зібралася і пішла з хати. Роман хотів піти за нею, та батьки не дозволили. Вдома Ганна двома словами розповіла матері про своє невдале знайомство з батьками Романа. Мамі стало прикро, що її прозвали безбатченком, адже у неї завжди був батько, який проживав у Києві та працював там. Але Ганна хотіла б, щоб батько був поруч, а не в гості з подарунками приїжджав. Якраз наступного дня приїхав батько та подарував їй дуже дорогу машину на повноліття. Також він повідомив, що більше їхати не збирається, бо купив механічний завод їхнього міста, і вони почнуть там працювати.
Дружина працюватиме бухгалтером, адже нинішній бухгалтер незабаром має вийти на пенсію, а донька почне з самих низів, допоки за двадцять років не займе крісло батька. Наступного дня тато з донькою вирушили на завод. Спочатку тато представив доньку новому молодому директорові, і одразу між ними щось промайнуло. Це помітив навіть батько. А коли всі начальники прийшли, щоб познайомитись із новим власником, Олександр Олексійович змінився в обличчі. Дівчина, яку він вигнав із дому, виявилася дочкою нового власника. Він на обід поїхав додому та просив сина, щоб той швидко помирився з Ганною. Але Роман знав, що Ганна цього ніколи не пробачить. Тим часом новий молодий директор покликав Ганну з собою погуляти, а вона погодилася і взяла його під руку. Вони й не помітили, як з вікна кабінету дивився на них тато Ганни і радів.