Сьогодні Володимир привіз додому дружину та доньку з пологового будинку. Дівчинка неспокійна. Вдень дружина ще намагається справлятися сама, а вночі Володимир допомагає. Не сердиться, а спокійно встає вночі і носить дитину на руках, поки та засне. Спочатку з дитиною дуже важко. Дочка плаче, а вони не можуть збагнути причин. У Софії істерика Володимир її заспокоює. Від нервів та переживань у неї зникло молоко. Довелося годувати сумішшю. Володимир встає вночі гріти суміш і годує дочку. Дружина тим часом спить. До року таки впоралися.
Але Софія заявила, що вона втомилася та хоче відпочити. З цими словами жінка почала збирати свої речі. Володимир мовчки дивився на дружину. Він не просив залишитись, тільки спостерігав. Вона пішла, сказавши, що ненадовго. Але так минув рік. Володимир сам навчився справлятися з дитиною. Вони розуміли одне одного з півслова. Дочка хоч ще не розмовляє, але тата вже кличе. Поки дочка була маленька, до них приходила няня. Тільки Володимир повертався додому, нянька йшла додому. Але завжди так не буде. Незабаром у дитячий садок. Там буде легше.
Софія з того часу не з’являлася і про доньку не згадувала. Навіть у спільних знайомих не цікавилася як дитина. Але й на розлучення не подала. Володимир про неї не згадує. Має доньку, нема коли думати про колишню жінку. Якось у їхні двері хтось подзвонив. На порозі стояла Софія. Вона вибачалася у чоловіка, казала, що дуже сумувала за сім’єю і більше ніколи їх не покине. Володимир впустив Софію. Все ж таки дитині потрібна мати. Так минув рік. Софія знову зібрала речі та пішла. За два місяці повернулася. Але коли це повторилося вдруге, Володимир зачинив перед нею двері. Сказав, що їй тут не місце. Вони з дочкою її не приймуть. Більше не сподівався на дружину. Що ж із неї можна взяти, якщо на неї дитину не залишиш.
А якщо Софія прийде до тями, забере дівчинку і відвезе її кудись. Куди спокійніше роз лучитися і жити лише вдвох із дочкою. Володимир планує продати свою квартиру, а поїхати якнайдалі. Щоб Софія не знайшла їх. Все одно не вийде з неї гарна мати. Дочка щодня зустрічає тата із простягнутими руками. Яке це щастя мати дочку! Він вдячний Софії за одне – що жінка у свій час подарувала йому дочку, без якої він не уявляє свого життя.