Максим стояв біля паркану і дивився. Сьогодні він приїхав до будинку, де провів свої дитячі роки. Вже чотири роки у тому будинку ніхто не живе. Коли хлопцю виповнилося двадцять один рік, не стало його матері. Батько приїжджав до них лише двічі, коли жила мати. Максим добре пам’ятає, як батько привозив йому цукерки. Хлопцеві на той час виповнилося дев’ять років. Він думав, що батько приїхав привітати його з днем народження, але тато насипав йому жменю цукерок, а сам пішов. Вдруге він зустрівся з татом, коли за хворіла мама.
Батько цікавився, кому дістанеться будинок після того, як не стане мами. Він вигнав батька і сказав, щоб той більше не наважувався з’являтися в їхньому домі. А потім хлопець вийшов надвір і роз плакався. Хоча він уже дорослий хлопець, але не уявляв, як залишиться без рідної людини. Коли увійшов до будинку, мама лежала з розплющеними очима. Вона покликала його до себе, взяла руку і сказала, щоб син нічого не боявся. Все буде добре. І вона завжди буде поряд. На початку осені мами не стало. Сусіди допомогли з організацією похорону.
Без мами його життя наче зупинилося. Добре, що сусідська дівчинка Галина щодня приносила йому їжу. Вони часто сиділи разом і розмовляли. Якось Галина зізналася йому в коханні. Але вона була маленьким дівчиськом. Максим пообіцяв, що вони обов’язково поговорять про весілля, коли вона виросте. Потім він поїхав на навчання, і Галину з того часу не бачив. Адже він не приїжджав у село. Бувало, що приїде раз на рік, постоїть біля паркану, посумує, піде на могилу мами помолитися, а потім назад у місто. Добре, що він мав кімнату в гуртожитку. Але його попередили, що до кінця року слід звільнити кімнату. Після цього доведеться шукати інше житло. Та й роботу треба шукати іншу, щоби за все сплатити. Максим відчув чийсь погляд.
Максим не міг збагнути, хто це міг бути. Але коли дівчина показалася, він упізнав у ній Галину . Вона стала справжньою красунею. Просто око неможливо відвести. Довге, чорне волосся, струнка, біле личко. Максим мовчки дивився на дівчину. Він не міг вимовити слова. А потім дівчина заговорила першою: – Я виросла, як і обіцяла. А ти свою обіцянку пам’ятаєш? – Пам’ятаю… Ти вийдеш за мене заміж? Галина почала сміятися. Вона так довго чекала на ці слова. Звісно, Галя погодилася. Весілля вирішили справляти через рік. Щоб молоді краще впізнали одне одного…