Артур одружився з Ганною, бо захотів дружину. Про кохання не йшлося. Ганна була працьовитою, доброю, лагідною. То чому б не взяти за дружину її? Ганна мала один недолік, вона не мала в місті квартири. Втім, Артур також. Винайняли квартиру, стали жити. Невдовзі народилася дочка Таня. А ще через деякий час Артур усвідомив, що не може платити за квартиру та утримувати родину. Тоді дружина і запропонувала переїхати до села, до будинку, що залишився їй від батьків. З першого дня переїзду Артур почав висловлювати своє невдоволення.
Він був незадоволений усім: будинок із зручностями на вулиці, треба працювати на городі та стежити за господарством, воду тягати відрами… Він постійно нив, що йому все остогидло і він колись кине все і втече від них. Ганна вірила йому. Знала, що той здатен на таке. Проте так, із гріхом навпіл, прожили дванадцять років. За цей час народили ще двох синів та молодша дочка. Коли Танечці виповнилося дванадцять років, Артур зник. Просто одного разу всі лягли спати, а коли прокинулися, чоловіка не було в хаті.
Ганна зрозуміла, що той здійснив свою заrрозу. Тому й не стала звертатися до компетентних органів… Усе своє подальше життя Ганна присвятила дітям. Пару – трійку разів за нею починали доглядати чоловіки, казали, що всиновлять сиріт, але Ганна не хотіла вітчима своїм дітям. Зате зробила все, щоб діти нічого не потребували. Понад те, потихеньку зайнялася фермерством. Діти їй активно допомагали, але жінка уважно стежила, щоб їхня робота на фермі не заважала навчанню. Минуло двадцять років. Тетяна здобула освіту економіста, сини: агронома та зоотехніка, молодша навчається у педагогічному.
Сини активно керують вже досить великим господарством, Таня з міста консультує їх з фінансових питань та веде їхню бухгалтерію. Якось, коли вони всією сім’єю зібралися в батьківському домі, Таня сказала: – Цікаво, як там цей зрадник проживає? – після втечі Артура із сім’ї, його інакше як “зрадник” не називали. – Навіщо тобі це треба? – сказала Ганна. – Якби любив мене чи вас, то ніколи б не втік. А коли не любить, раз ми йому чужі, то й для нас він чужий. Забудьте про нього раз і назавжди.