Аня зайшла додому, а мати з батьком уже були вдома. Батько сидів на дивані, а мати готувала вечерю. Вона поставила їх перед фактом, сказавши, що в неї незабаром весілля. – Як це весілля, якщо ми навіть із твоїм нареченим не знайомі? – здивувався тато. – А ось прямо зараз і познайомитеся, – сказала вона і покликала до будинку якогось сивого чоловіка.
Батьки Ані відкрили роти від подиву. Чоловік був зовсім сивий, у похилому віці, а їхній дочці було двадцять п’ять років . Виявилося, що йому шістдесят років, і він старший за батька нареченої на п’ятнадцять років. Батьки були проти їхнього шлюбу, адже він не прожив би довго, а якби прожив би, він був надто старим для їхньої доньки. Але згодом дали своє благословення, бачачи, що їхня дочка його любить і не відступається від свого рішення. Вона вийшла заміж, почала з’являтися все рідше, до родичів майже не приходила.
Казали, що на вигляд вона постаріла на десять років. Стала старенькою у свої роки і не спілкувалася з ровесниками. Дітей вони не народили, він розумів, що йому не довго лишилося жити і що він не зміг би підняти дитину на ноги. Прожили вони разом п’ятнадцять років, і його не стало. На похорон приїхав його син, про існування якого Аня не знала. Вона була здивована. Перед нею стояв чоловік, дуже схожий на чоловіка, але набагато молодший за нього.
Вони познайомилися та потоваришували. Про причину, через яку вони з батьком не зустрічалися, він розповідати не став. – Чому ти з ним жила? – запитав він одного разу. – Я його справді кохала, він був дуже добрим, галантним чоловіком. Мені його ніхто ніколи не замінить, – відповіла Аня. – І навіть я? – несподівано спитав хлопець. І їхні дружні стосунки переросли у стосунки чоловіка та жінки, вони почали зустрічатись і дуже скоро одружилися. Виховують сина та доньку, і кажуть, що Аня помолодшала років на десять.