Коли Микола не з’явився на вокзалі, а він із сім’єю мав їхати на відпочинок, для Люди це стало останньою краплею і вона подала на ро злучення. Спочатку у Люди, як у ініціатора ро злучення, виникло приємне відчуття волі. Добре ж як! Вночі ніхто по дому не ходить, дверцятами холодильника не стукає, не включає посеред ночі світло. Проте пройшов майже рік, і гіркота самотності накрила Люду з головою. Приємне відчуття перемоги над Миколою розтануло, і Люда задумалася про можливість створити нову пару. Звичайно ж, вона була не зовсім самотня.
У Люди був син, улюблена робота та дві подруги, перевірені часом. Але, хіба, крім обов’язків, ще не хочеться бути коханою? Захищеною? Люді всього сорок один, і вона сумувала від самотності з кожним днем дедалі більше! Чим сильніше вона зміцнювалася у думці знайти собі чоловіка, тим чіткіше розуміла, наскільки це непросто втілити в життя. Від безвиході Люда звернулася до старшого брата Бориса. Борис обнадіяв Люду, що знає такого чоловіка. І звати його Василь. – Людочко, можеш на мене покластися! – сказав Борис. – Василь може і не має яскравої чоловічої краси, зате людина він гарна. Запам’ятай, брат тобі поганого не порадить! І ось стояла Люда і розглядала цього Василя.
Василь їй зовсім не подобався. Витягнуте обличчя, великі вуха. Високий, нескладний. Люда вирішила, що з таким ніколи в житті не матиме справ. А потім згадала, що це одвічна проблема добрих, але не симпатичних мужиків. З поваги до брата вона все ж таки вирішила спробувати. Скільки випадків було, коли жінка когось упустила, недооцінила, а потім жалкувала! Перше побачення пройшло трохи ніяково. Поговорили вони чемно, і Василь тихенько пішов. Насправді Люда не роз уміла, чи хоче бачити Василя, чи ні. Щось у ньому було. Душевність якась і справжній чоловічий початок. Такий не скривдить, навіть у думках і простить жінці всі слабкості. Вона все ж таки зважилася вийти за Василя. Це було її найкращим рішенням. Незважаючи на те, що чоловік був некрасивий, вона покохала його.