Стас, співвласник фірми середньої ланки, їхав на весілля до дочки до Києва. Їхав поїздом, один. Чому поїздом? Друг відрадив від поїздки машиною. – Києва ти не знаєш, та й на весілля їдеш, а не до монастиря. Ясно, що вип’єш. Навіщо тобі машина? Ось і поїхав поїздом. А чому один? А тому, що він уже п’ять років, як розлучений. У колишньої уже новий чоловік. Зустрічатися з нею та її новим чоловіком Стас зовсім не хотів, але дочка запросила, як їй відмовити. Ось із таким настроєм і їхав, доки не відстав від поїзда.
Звернувся по допомогу на станції. Там йому сказали, що відправлять наступним поїздом, який буде через чотирнадцять годин. А поки що йому треба якось перечекати. Стас спробував звернутися по допомогу до перехожих, щоб притулили його на якийсь час. Але всі кидалися від нього. Лише одна дівчина вислухала та погодилася допомогти. Марина привела чоловіка додому, дала йому помитися у ванній, дала одяг брата, адже на вулиці грудень, а чоловік вискочив із вагона в одному спортивному костюмі. А брат давно поїхав до Києва. Одяг, що залишився, йому не потрібний. – Сідайте вечеряти, – запросила Марина Стаса до столу. За їжею розмовляли, розповіли один одному про себе. Потім Стас попросив телефон, зателефонував дочці, попередив, що не приїде, а потім зателефонував до друга, попросив заїхати за ним. Коли за Стасом приїхав друг, Марина з тугою подумала:
“Ось зараз поїде, і я більше його не побачу”. Випадкова людина, хто вони один одному? Ніхто. Але Марині чомусь не хотілося, щоб він їхав… Тридцять перше грудня. Марина поверталася з роботи, коли до неї підійшов Дід Мороз. – Привіт красуня! З наступаючим тебе святом! Додому запросиш? Марина вдивилась у “Діда”, впізнала голос. Точно він. Стас! – Знову з поїзда відстав? Чи з саней звалився? – засміялася вона. – Я хотів тобі настрій святковим зробити. Вийшло? – Вийшло! За місяць Марина переїхала до Стаса до Харкова.