Нині тридцять років. Чотири роки заміжня. Андрій працює у С ТО слюсарем, вона – кухарем у їдальні. Дітей вони не мають. Вони з чоловіком намагаються, але не виходить. – Ви обидва здорові. Чому не можете зач ати, ми не знаємо, — розводили ліkарі руками. У той день Ніна побачила дівчинку, що плакала, на лавці. – Ти чому одна? Чому плачеш? – Мама вигнала, – захникала дівчинка. – Чому?! – Я їсти захотіла, розбудила її, а вона розгнівалася і вигнала. – Ану пішли! Ніна взяла дівчинку за руку, і вони пішли до неї додому. – Анько!
Ти де вешталася, негідна?! – Почала кричати на дитину неохайна жінка в брудному халаті. Потім повернулася до Ніни, – Проходьте. – Ви чомусь вигнали дитину на вулицю?! – сказала Ніна жінці. – Моя дочка, що хочу, те й роблю… Але Ніна вже не чула її. Вона дивилася на фотографію, де її Андрій обіймав цю жінку. Молоду та красиву. Далі вона не слухала господиню. Повернулась і пішла… Увечері за вечерею Ніна розповіла Андрію про дівчинку, про фотографію. – Я тобі розповідав про Віку. Вона пішла до іншого.
Сказала, що перерве ваrітність. Позбавиться від моєї дитини. Я тоді, з горя, поїхав у твоє місто. Там ми зустрілися з тобою. Скільки років дівчинці? – На вигляд п’ять. – Яка в них адреса? – Ти? – Вразилася Віка, побачивши Андрія у дверях. – Позич грошей, здоров’я поправити. – Це моя дочка? – Запитав Андрій. – Твоя. Артур спочатку зажадав залишити дитину, потім покинув нас. – Чому ти мені нічого не сказала? – Ти ж поїхав. – Я піклуватимуся про дочку. – Та можеш узагалі її забрати. Не потрібна вона мені… Так у Ніни та Андрія з’явилася дочка. Спочатку дівчині було страшно – чи зможе покохати дівчинку чужа тітка? Але покохала. А коли через два роки у них із Андрієм народився син, Ніна натішитися не могла на свою юну помічницю. – Як би я з усім упоралася, якби не Аня? З нею в мій дім прийшло щастя! – каже Ніна