Андрій “щільно” доглядав Ніну. Вони зустрічалися щодня. Кіно, прогулянки у парку, концерти, пікнік у вихідні. Із Андрієм було дуже цікаво. Ніна ледве могла дочекатися наступного побачення. Андрій познайомив дівчину зі своїми батьками. Потім сам зголосився допомогти її батькові у будівництві сільського будинку. Коротше, справа йшла до весілля. Баба Віра, бабуся Ніни, переїхала жити до села. Її однокімнатна квартира була порожньою. До переїзду баба Віра доглядала літню сусідку. Син сусідки зробила для матері спеціальний стілець, щоб їй було легше справляти потребу. Коли сусідки не стало, баба Віра попросила цей стілець собі. Мало як складеться її доля. З того часу цей стілець стояв на балконі.
Ось цю квартиру і переписала на внучку, за дарчою, бабуся… Ніна вперше запросила Андрія до себе у гості. Хотілося, щоб коханий оцінив затишок та чистоту у її квартирі. Зрозумів, яка вона чудова господиня. – Проходь, почувайся як удома, а я поставлю чайник, – сказала дівчина, проводячи гостя до кімнати. Поралася Ніна на кухні хвилин десять. Свіжий чай заварила, власне печиво на стіл поставила. Коли прийшла покликати Андрія до столу, той стояв якийсь розгублений. – Знаєш, Ніно, мені, мабуть, настав час, – сказав він і вискочив з квартири. Дівчина стояла приголомшена . Завтра була субота, вихідний, коханий міг би залишитися з нею. Що з ним трапилося?! Але наздоганяти і тягнути назад Андрія вона, звичайно, не стала. Наступного дня вранці Андрій зателефонував та скасував призначений пікнік. Сказав, мовляв, зах ворів. Дівчина занепокоїлася, запропонувала свою допомогу, але хлопець відмовився.
Відлежуся і все. Не треба турбуватися. Ніна не розуміла, що відбувається, доки не побачила стілець сусідки на балконі. Тут вона все і зрозуміла. Андрій запідозрив, що має проблеми зі здоров’ям, от і втік від неї. У сльоза х вона подзвонила бабусі: – Через твій стілець Андрій мене покинув! – Ну і гаразд, – “заспокоїла” бабуся внучку. – Якщо не готовий бути з тобою в горі, навіщо він тобі такий потрібний… У понеділок, рано вранці, Андрій подзвонив Ніні. – За хопи з собою паспорт, – сказав він. – Навіщо? – Ображено буркнула Ніна. – У РАГС підемо. Я через знайомих домовився. Нас сьогодні ж розпишуть. І ми будемо разом завжди. І у радості, і у горі. – Та немає ніякого “горя”… Нещодавно Андрій із Ніною відсвяткували тридцятиліття весілля.