Дві шкільні подруги, Марина та Олена, випадково зіткнулися в ТЦ. Марина запросила Олену на чай. Сидять подруги, весело базікають, згадують шкільні роки, однокласників. І раптом Марина стрепенулась: – Чоловік скоро прийде, а в мене нічого не готове і почала витягувати продукти з холодильника. Олені ж залишалося тільки дивуватися. – Дуже смачне печиво, ти й справді сама його спекла? – Та хто його знає, що там намішали в готових кондитерських виробах, а тут я сама все сама, своїми руками, все корисне. – Ти фарш сама крутиш?
Чому не купуєш? – Ніколи магазинний не беру. Купую свіже м’ясо на ринку, і сама пропускаю через м’ясорубку. – Ти звичайно молодець, так дбаєш про чоловіка. Я б так не змогла. Цілий день біля плити. – Мене мама так привчила. І свекруха мене цього вчить. – Ти свекруху слухаєшся?! Моя раз полізла, то я швиденько її на місце поставила. – Ольга Захарівна дуже розумна жінка. І потім, хто як не вона знає, що любить її син, — усміхнулася Марина. – У якомусь віці до тебе подруга прийшла, а ти все про чоловіка піклуєшся. Могла б його сосисками нагодувати.
Сосиски я сама роблю. І ковбасу. І цукерки. Ось спробуй. – Ну, ти даєш подруга. Ти навіщо на економічний поступала? До кулінарного технікуму тобі треба було, кухарем стати, а не економістом. – Я люблю свою роботу. І готувати люблю. Куховарство – це, для мене, щось на зразок хобі. Проте скільки радості, коли чоловік уплітає все це за обидві щоки. – Так смачно? -Тобі ж моє печиво сподобалося? Ось. Залишися на вечерю, спробуєш моїх котлеток та картопляне пюре. Вечеря вже була готова, коли прийшов чоловік Марини, Андрій. Із букетом. – У вас якесь свято?
Запитала Олена. – Ні, – відповіла Марина. – Андрій мені іноді дарує квіти, просто так… “Котлети та пюре Марини справді смакота. І чоловік їй дарує квіти просто так. А мій – якщо тільки на 8 березня. І начебто ми з Ігорем теж любимо одне одного. Але ні я не готова заради нього стояти весь день біля плити, ні він мені просто так квітів не подарує”, – думала Олена, повертаючись до себе додому.