Тоня та Ігор одружилися десять років тому. Одразу переїхали до своєї двокімнатної квартири. Сьогодні, коли в них уже двоє дітей, квартира стала для них малою. Ігор вирішив збудувати власний будинок у передмісті. Причому з таким розрахунком, щоб перевезти туди жити і своїх батьків (на період планування вони жили в іншому місті), і самотню тещу.
Поділився своїми планами із старшим поколінням. Ті з радістю погодились. І ось двоповерховий котедж, з садом, городом та басейном готовий. Час переїжджати. Будинок великий, місця достатньо всім. Час переселятися. Але тут теща раптом стала в позу – відмовилася переїжджати. – Звикла я сама. Не хочу переїжджати. Ну, не хоче, як хоче. Ігор навіть зрадів всередині. Але тут у позу стала дружина. – Якщо моя мама не житиме з нами, то я не хочу, щоб твої батьки жили з нами. Не хочу сварок на кухні! – І як я про це скажу батькам? – Ти дорослий хлопчик, придумай сам, – відмахнулась дружина.
Ігор вигадав. Він перевіз своїх батьків до їхньої двокімнатної квартири. Ті й цьому були раді. Все-таки близько до сина та онуків. Минули роки. Один за одним пішли тато, а потім і мама Ігоря. А тут і теща почала проявляти активність. Приїхала в гості до дочки із зятем і заявила: – Все-таки я, мабуть, переїду до вас жити. Ви ще бажаєте цього? – Звичайно, матусю! Ми будемо лише раді! – прощебетала Тоня. Ігор нічого не сказав. Але коли теща поїхала до себе, збирати речі, чоловік сказав дружині. – Твоя мама не житиме в моїй хаті! – Чому? – Тому що дві господині на кухні – це сварка! – Але ж це моя мама, – благала Тоня. – Мені все одно. Я сказав ні, отже, ні! – І як я скажу їй про це? – Ти доросла дівчинка, придумай сама!