Мені трапилася така невістка, що я вже бож еволію. Закінчила вісім класів, не має уявлення ні про що, а при цьому на всі мої зауваження відповідає так, що взагалі з нею говорити не хочеться. А її подарунки взагалі інша тема. На мій ювілей вони з сином подарували мені сумку на коліщатках, при цьому сказавши, що так мені буде легше носити їм консерви.
Якщо я кілька разів приносила їм консерви, то все життя повинна їх постачати чи що. Якщо вони хочуть їсти консерви, то нехай самі купують продукти і самі роблять. Навіщо я маю спину гнути для таких невдячних? Я навіть зрозуміти не можу, як мій син із нею живе. Вона навіть перелік продуктів без помилок писати не може. Якщо я раптом дам їй якусь пораду, вона сприймає це як зауваження. – Ви свого сина вже виховали, а мене виховали мої батьки. Не потрібні нам ваші поради. Мабуть, погано виховали. Коли я йду до них у гості, вони постійно брудно і нічого їсти.
Вона навіть нормальну їжу не готує, а годує сина напівфабрикатами. Якщо їй хоч одне слово скажеш, вона відповість десятьма словами. Я більше до них намагаюся не ходити, але про подарунок не забула. Дуже я була скривджена на них. Тому й довго думала, що мені подарувати. Минулого тижня вона мала день народження, і вони святкували в кафе. Я спеціально спочатку не вручила їй подарунок, чекала, доки всі подарують. Подруги дарували їй косметику, фен, одяг, а наприкінці я урочисто їй вручила книгу з правопису. У неї очі на лоба полізли.
Це тобі моя люба. Тобі просо необхідна ця книга, щоб ти могла свої думки правильно висловлювати. Люди, які правильно висловлюють свої думки, викликають загальну повагу. Всі навкруги почали дивитися на мене злісно, а син запитав навіть, чому я її зганьбила. Так я йому сказала, що невістці просто потрібна ця книга, я нічого ганебного не говорила. Вони перестали мене кликати в гості, а я не шkодую про свій вчинок. Я вчинила правильно, чому мені тер піти таке ставлення до мене?