Ми зі Станіславом одружилися з великого кохання. Жили ми добре, нічого не потребували, ніколи не сварилися, я його ніколи не ревнувала. І раптом одного чудового дня він заявив, що йде до іншої, тому що у нього є коханка, і вони люблять один одного. Я навіть одразу не повірила, думаючи, що він жартує і скоро повернеться. – Я йду назавжди, але заїду по речі.
Але після його відходу я вже почала роз уміти, що він не жартував. Мені стало дуже сумно, але водночас було бридко про нього згадувати. Незабаром він повернувся за речами і навіть притяг з собою коханку. – За один раз ми не зможемо забрати все. Доведеться приїхати ще раз, – заявила нахабна коханка чоловіка. Їй було близько двадцяти років, була гарна собою, але дуже нахабною та неви хованою.
Навчися програвати, – заявила вона мені. Цього разу вони нічого не зібрали, бо чоловікові довелося її довго заспокоювати. Я не могла повірити, що це відбувається зі мною. Я думала, що прокинуся вранці і зрозумію, що це був лише сон. Але ні. Це було по-справжньому. А коли наступного дня я повернулася додому з роботи, нічого не залишилося в будинку. Винесли навіть те, що він мені колись дарував. У вітальні був лише один стілець. Мені стало так приkро, я сіла на цей єдиний стілець і почала плакати. У двері подзвонили. То була моя свекруха.
Вона нічого не знала і дуже здивувалася моєю роз повіддю. – Ти ні про що не хвилюйся. Я їм таке влаштую, – заявила свекруха і спішно пішла. У день роз лучення я приїхала дорогим автомобілем і в дорогій сукні. У коханки чоловіка щелепа відвисла. – Звідки в тебе така дорога машина? – Запитав чоловік. – Твоя мама мені купила машину як компенсацію, що ти мене покинув. Я ще подарувала мені твою частку у сімейному бізнесі. Коханка чоловіка відразу ж розгорнулася і пішла у невідомому напрямку.