Перше kохання принесло мені стільки бо лю, що я вже не вірив людям. Після обману та зради вже важко буває kомусь дов іряти. З Вірою ми були знайомі з ранніх років, навчалися в одній школі та почали зустрічатися у старших класах. Все було добре, ми любили один одного, я про неї дбав. Мій тато завжди дбав про маму, і я теж намагався бути дбайливим для Віри. Ми з нею часто говорили про весілля, мріяли, що житимемо разом, народимо дітей, і у нас буде велика родина. Після закінчення школи я навчався у нашому місті, а вона вступила до університету у столиці.
Я думав, що одружуся з нею, як тільки вона університет закінчить. Але одного разу вона мені раптово зателефонувала і сказала, щоб я на неї не чекав. – Я зустріла іншого, ми любимо один одного і хочемо одружитися. Ти дуже добрий і гарний хлопець, і я вірю, що ти знайдеш собі гарну дівчину, і все в тебе буде добре. Я навіть одразу не зрозумів, що вона говорить серйозно. Я хотів думати, що вона просто жартує. Але незабаром стало ясно, що вона вийшла заміж за столичного хлопця і чекає від нього дитину. Я був спустошений. Мій світ звалився. Після цього я не довіряв нікому, не міг заводити серйозних стосунків із дівчатами. Мені здавалося, що я більше ніколи не стану щасливим. Так тривало п’ять років.
Але я зустрів дуже гарну та добру дівчину з нашого міста, полюбив, і дуже скоро ми одружилися. В нас уже троє дітей. Про своє перше kохання я і не згадував ніколи. Не згадував до того часу, як мені надійшло повідомлення. «Я знаю, що ти вже одружений. Але я тебе дуже люблю. Я, крім тебе, нікого ніколи не любила. Може, ти кинеш свою дружину, і ми знову будемо разом?» – писала вона у листі. А я в цей момент подумав лише про свою дружину. Як добре, що вона не бачила це марення. Я одразу це видалив і заблокував її. Вона не заслуговує на мою увагу. Якщо людина одного разу зрадила, дові ряти їй вже не можна.