Отже, я відкрила Інтернет у пошуках наволочок 60 на 60 і знайшла безліч наволочок всіх кольорів, дизайнів та цін. Я купила дві недорогі і викинула їх з голови, занурившись у суєту своїх обов’язків. Життя моєї молодої родини було суцільними американськими гірками. Жонглювати роботою, турботою за дочкою-першокласницею та чотирирічним сином, а також і батьками було непросто. Моє життя було побутовим циклом, який обертався навколо мого чоловіка, Олега та наших дітей. У моєму сум’ятному житті моя бабуся Олена з її заспокійливим голосом та яскравою усмішкою була опорою та емоційною підтримкою. Вона розуміла мене краще, ніж будь-хто інший, навіть коли я робила помилки. Хоча ми з Олегом були фінансово незалежні, жили у своїй квартирі та керували іпотечними платежами, тиск сучасного життя був невблаганний.
Я часто відчувала себе винною, особливо в тому, що не можу проводити достатньо часу зі своєю дочкою Сонею через шалений темп життя. Однак у цьому вихорі повсякденного життя я ніколи не забувала про свої сімейні обов’язки. Коли бабусі Олені знадобилися нові наволочки, я, через відсутність необхідних навичок шиття, вважала за краще купити їх. Шиття не було складним завданням, скоріше справжньою проблемою було знайти час на нього. Я хотіла полегшити навантаження бабусі Олени, якій було вже 79 років, і звести до мінімуму її домашній клопіт. Тому я подарувала їй куплені наволочки та гарний постільний комплект, хоча знала, що вона віддає перевагу бязі. Час йшов. Мої діти дорослішали, життя тривало.
Зненацька ми втратили бабусю Олену. Після цього, під час прибирання її квартири, я знайшла той шматок бязьової тканини, який бачила у її шафі. Це було ніжне, тепле нагадування про неї… Адже я спочатку хотіла пошити наволочки з цієї тканини… Незважаючи на наше напружене життя, я вирішила виділити трохи часу, щоб пошити наволочки з бязі. Машина працювала гладко, нитки не рвалися, і шиття було обережним. Коли я тримала в руках готові наволочки, здавалося, що вони несуть у собі тепло моєї бабусі. – Я це зробила, бабусю. Я нарешті їх пошила. Навіть якщо вже надто пізно, навіть якщо вони не для тебе, я їх пошила. І тепер ти зі мною щовечора, як у дитинстві. Будь ласка, продовжуй відвідувати мене в моїх снах. Хоч трохи поговори зі мною, — ледве чутно говорила я з портретом бабусі…