Гучна заява чоловіка луною рознеслася по кімнаті, коли він, грюкнувши дверима, різко пішов. Люба, злегка тремтячою рукою, продовжувала помішувати кашу. Вона була відповідальна за годування онуків, і їй довелося швидко приховати сліди сварки з чоловіком, примусово посміхаючись, щоб домашні нічого не запідозрили. Спільне життя Люби та її чоловіка, Андрія, чоловіка на п’ять років старше за неї, являла собою якусь тонку динаміку влади. Спочатку Люба працювала в нього як підопічна, але потім їх відносини почали стрімко розвиватися, і Люба дуже цінувала цей баланс особистого життя та роботи. Вона часто залишала чоловікові вирішувати серйозні питання, дозволяючи йому почуватися господарем становища, тоді як вона займалася повсякденними дрібницями, будучи маленьким, але важливим гвинтиком у їхній спільній машині.
Протягом трьох десятиліть вони просто існували разом, пристосовуючись до своїх ролей. Коли з’явилися діти, Люба почала ставитися до Андрія як до одного з них, подавати йому їжу та виконувати дрібні доручення. Незважаючи на це, Андрій практично не сидів без діла, обіймаючи керівну посаду, стежачи за будівництвом та доглядом за садом. Все змінилося, коли Андрій вийшов на пенсію. Їхні діти, створивши власні сім’ї, стали менше бути присутніми в будинку. Залежність Андрія від Люби зросла, що призвело до розбіжностей, особливо щодо візитів Люби для допомоги дітям та онукам. Дрібʼязковість та егоїзм Андрія, який боявся залишитися один, часто спричиняли сварки. Зрештою, їм довелося самим доглядати трьох онуків у віці 4, 5 і 8 років. Незважаючи на початкову наснагу, Люба виявила, що завдання нелегке, особливо в умовах відсутності участі Андрія та його постійних вимог.
Люба намагалася виконати всі завдання, поставлені перед нею, готувала, займалася дітьми і навіть одна впоралася з раптовою хворобою. Одного ранку, готуючи сніданок, Люба зрозуміла, що в метушні забула купити Андрію ранковий кефір. Після його спалаху та подальшого відходу Любі стало погано, стрес від ситуації був непомірним. У результаті Люба опинилася у лікарні, у палаті з чотирма іншими жінками. Візити Андрія були наповнені вибаченнями та обіцянками виправитись. На запитання допитливої сусідки про його постійні вибачення, Люба лише відмахнулася, пославшись на “побутові дрібниці”, дрібниці, які не пояснюються. Може, це й дрібниці, але головне – який вплив вони мають на нас. Втім, Андрій дотримав свого слова. Після повернення онуків до їхніх батьків, стосунки подружжя знову почали насолоджуватися присутністю один одного, не шукаючи, до чого б причепитися.