Спочатку Віра Степанівна насторожено ставилася до Наталки, яку покохав її син Михайло. Вона вважала потенційну невістку надто невишуканою і очікувала, що Михайло покохає когось більш схожого на себе. Дискомфорт Віри посилився, коли вона дізналася, що Наталка – молода мати. Віра прямо висловила свої побоювання Михайлу. Вона переживала, що він надто молодий, щоб взяти на себе відповідальність за чужу дитину та клопіт з виховання. Михайло, однак, відмахнувся від її побоювань, заявивши, що синові Наталки, Андрію, вже п’ять років і, отже, він не потребує особливого догляду. Мати намагалася переконати сина почати життя наново з жінкою, не обтяженою минулим. Михайло ж мав твердий намір почати все з Наталкою та Андрієм.
Він навіть планував усиновити хлопчика, який уже почав називати його “батьком”. Віра не змогла відмовити сина. Коли вона одного разу захворіла, Михайло та Андрій прийшли їй на допомогу. Поки Михайло ходив за маззю, Андрій залишався поряд із Вірою. Хлопчик був ласкавим і дуже нагадував на Вірі Михайла, коли той був того ж віку. Коли Андрій запропонував допомогти їй полегшити стан вологим рушником, Віра спочатку відреагувала суворо. Однак, бачачи розгубленість дитини та її добрі наміри, вона пом’якшала. Після цієї зустрічі Віра почала відчувати прихильність до хлопчика. Вона оцінила його дбайливий характер і незабаром почала жадати його суспільства.
Незважаючи на народження від Михайла дочки, Аліни, Наталка не сприйняла нову увагу Віри до Андрія. Віра часто забирала Андрія до себе, щоб Наталка та Михайло могли побути з новонародженою дитиною. Згодом Віра виявила, що воліє компанію Андрія, а не Аліни, на подив своїх подруг і родичів. Віра не могла пояснити, чому вона любить Андрія більше, ніж свою біологічну онучку. Вона знала лише те, що Андрій був особливим. Вона відчувала глибокий зв’язок із хлопчиком, якого не відчувала до Аліни. Згадуючи їхню першу зустріч, коли Андрію було лише п’ять років, Віра зрозуміла, що полюбила його дуже сильно з першої зустрічі. Спогади, як Андрій стоїть посеред кімнати з мокрим рушником і рішучим виразом обличчя, були вкрай дорогі Вірі. Вона була вдячна йому за радість та любов, які він приніс у її життя.