У мене на сходовому майданчику живе бабуся Лідія. Така чудова жінка, завжди всім доnомагає і порадою, і ділом. Коли у мене мати захво ріла, то Лідія завжди була поруч. Я то на роботі, то з дітьми в школі, а Лідія у нас вдома сиділа, за мамою дивилася, доглядала. Маму ми на ноги поставили, але минув деякий час, і Лідія подібною хво робою захво ріла, тільки іму нітет у неї слабкий, вона важче переносила. На стільки було все погано, що довелося Лідію в ліkарню покласти. До того моменту мені здавалося, що наша сусідка абсолютно одна, немає у неї ні дітей, ні онуків. А виявилося, навпаки, у неї велика сім’я.
Двоє дітей, син директор у великій компанії, дочка успішна бізнесвумен. Є кілька онуків, і всі вони живуть в достатку, тільки от жодного разу за стільки років, скільки ми живемо в цьому будинку, вони не приходили до Лідії, це було див но. Я помітила, що дочка стала збирати для Лідії необхідні речі в ліkарню, зібрала все за списком. Я підійшла до неї в під’їзді, хотіла поділитися досвідом, все-таки моя мама такою ж хворобою хворіла, а ця дочка відповідає: — Мене це не стосується. Ось що лікар сказав принести, то і везу, більшого не треба.
— Але ж для хво рого важлива в першу чергу увага і турбота, так швидше на поправку піде. — Лікар сказав принести тільки речі; жінка, вистачить мені нотації читати. Я слів не знаходжу, як можна так холодно ставитися до своєї матері? Строго за списком лікаря-принесла речі і пішла. Я кожен день після роботи приходила до Лідії і сиділа з нею. Підбадьорювала, розповідала новини. А потім приходила додому і обурювалася, дуже мені не подобалася дочка Лідії. На цю ситуацію мені мама і каже: — Ти не знаєш, які у неї взаємини з сім’єю. Може не просто так діти від неї відвернулися і не спілкуються. — Але мати залишається матір’ю, щоб не сталося. — Якби всі так думали, як ти, світ був би набагато кращим і добрішим.