Я вийшла заміж за домовленістю, бо хотіла багатого життя, не лише хліба з маслом, а й ікри. Я не хотіла задовольнятися звичайним чоловіком поруч, який працював би у лісі чи вів домашнє господарство. З дитинства я хи трила, вдавалася хворою, щоб уникнути роботи по дому. Мені не подобалося допомагати в саду або збирати яйця, але я любила м’ясо, свіжі овочі, молоко та теплий омлет вранці.
Подорослішавши, я заявила: – Я не зобов’язана заробляти на все це своєю працею. Для цього є спеціальні люди. Батько часто запитував себе: – І в кого вона така пішла… Я вийшла заміж за хлопця із багатої родини. Мати мого чоловіка, Ганна Матвіївна, мала великий будинок і процвітаючий бізнес. Тим часом Борис, мій чоловік допомагав матері з бізнесом. Після народження сина мені було важко було у ролі матері. Я не звикла працювати, а дитина вимагала уваги та часу. Я зітхнула з полегшенням, коли мій син, нарешті, пішов до дитячого садка.
Однак тоді мій чоловік і свекруха вирішили, що я маю здобути професію. Мені запропонували роботу у їхній справі, але я відмовилася. Я не хотіла працювати і думала, що достатньо й того, що Борис працює на свою матір. Зрештою моя свекруха вирішила купити нам будинок. Однак мене не влаштовував маленький та старий будинок, і я продовжувала скаржитися чоловікові. Все призвело до того, що чоловік вирішив подати на розлучення, і я лишилася жити з сином. Мати соромила мене, але я нічого не могла з цим поробити. Мені доводилося ходити на курси і працювати, щоб утримувати себе та сина. Зрештою, звичайний хлопець запропонував мені вийти за нього заміж, але дізнавшись про те, що я маю дитину (я приховувала це від нього), хлопець втік, а мій син у результаті залишився жити з батьком і бабусею – так було б краще для всіх.