Микита чудово провів день і був у гарному настрої. Він насолоджувався всім – веселими струмками під ногами, яскравим сонячним світлом та мрійливими посмішками перехожих. Неможливо було не порадіти і не зітхнути на повні груди, адже була весна, на яку так довго чекали. На роботі у Микити все йшло добре. Контракт, над яким його відділ працював протягом останнього місяця, нарешті було укладено, і попереду замаячили великі перспективи. Начальник з радістю відпустив усіх раніше додому, бо працівники цього заслужили.
Микита бадьоро крокував знайомими вулицями і співав веселу пісеньку. Він був дуже романтичною людиною і мав особливу чутливість. Він навіть вірив у бабусині прикмети і намагався тлумачити сни. Того ранку він розповів свій сон бабусі. Бабуся уважно вислухала, а потім сказала йому, що цього дня йому призначено важливу зустріч. Вона порадила йому не пропустити цю подію. Вийшовши з дому, Микита забув про сон, але його гарний настрій залишився. Прогулюючись, він побачив дівчину, яка сиділа на його улюбленій лаві. Вона виглядала якось недоречно серед усієї тієї краси, яка творилася довкола.
Вона сиділа нерухомо, дивилася в одну точку, і сльози безперервно зволожували її обличчя. Микита зупинився. Він спитав дівчину, чи можна йому сісти – і вони розговорилися. Дівчину звали Ліза, і вона була засмучена, бо хлопець покинув її, і того дня її ще й звільнили з роботи. Микита втішив її і порадив не лити сліз, а розпочати пошук нового робочого місця. Вони довго розмовляли, вирушили гуляти містом і розлучилися ближче до ночі. Микита згадав слова бабусі вранці про свій сон і важливу зустріч. Він зрозумів, що зустріч із Лізою була тією найважливішою зустріччю, про яку згадувала його бабуся. Вони зустрічалися рік і зрештою одружилися. А невдовзі вони стануть батьками.