Коли моя мати по мерла, я пішла в перший клас. Мій батько був поруч, робив усе можливе, щоб навчати мене і піклуватися про мене. Він заплітав мені волосся і купував новий одяг, але врешті-решт і він здався. Я перестала ходити до школи, а він був відсутній удома дедалі частіше. Коли мене забрали у нього та відправили до дитячоrо будинkу, він не міг зрозуміти чому.
Він часто відвідував мене, але іноді його не впускали. І одного разу він змінився. Був гладко поголений, приносив мені гарні подарунки, як за життя моєї матері. У нього була нова дружина на ім’я Світлана – весела та добра. Вона ставилася до мене як до рідної дочки, і я часто називала її “мамою”. Світлана прожила з моїм татом тридцять років. Заводячи свою сім’ю, я часто водила своїх дітей до них у гості.
Мій батько по мер рік тому, і я успадкував його будинок. Світлана могла б претендувати на спадщину, але цього не зробила. Я вирішила продати будинок, тому що все своє життя жила з батьkами чоловіка і Світлана не заперечувала. Однак мій чоловік виявився сильно проти цієї ситуації. Він не розумів, як я можу жити зі свекрухою. Якось він повіз Світлану до села і купив їй маленьку хатину. Він сказав, що житиме там доти, доки не зможе покращити життя Світлани. Зараз я живу у новій квартирі – як розл учена жінка. Хіба варто було відмовлятися від трикімнатної квартири у столиці через хороше ставлення Світлани до мене у дитинстві?