У мене була лише одна дочка. З дитинства ми з чоловіком вкладали в неї всю свою любов і турботу. Ми завжди знали, що вона буде нашою опорою та радістю у старості, бо у нас тільки вона й була! Ми назвали дочку Надією, що означає надія на майбутнє. Я дуже довіряла їй, незважаючи на її ранній вік, і мені ніколи не спадало на думку, що одного разу я не захочу з нею спілкуватися.
Зараз, у 67 років, я живу одна в селі після того, як мій чоловік пішов у світ інший п’ять років тому. Це був складний період у моєму житті, тому що мій чоловік був гарною людиною, підтримував нашу сім’ю і добре до всіх ставився. Він був моєю найріднішою, найближчою, найдорожчою людиною… Однак у мене була гарна ферма, в якій були корова, гуси, кури та чудовий сад. Я звикла до важкої сільської праці, це було моє покликання. Я таємно накопичувала гроші для своєї дочки та її сім’ї, які жили в маленькій однокімнатній квартирі, сподіваючись допомогти їм купити квартиру більше. Якось донька купила мені путівку до санаторію відпочити на 14 днів. Хоча я не захотіла їхати, моя дочка вмовила мене, і її сім’я відвідала мене, доки мене не було.
Повернувшись додому, я виявила, що дочка продала все моє господарство, включаючи мою кохану корову Калину, і побудувала в моєму будинку туалет і душ. Дочка пояснила ці маніпуляції, що вони зробили тим, щоб полегшити мені життя, і що мені треба відпочити на старості, а не бігати з дому в туалет. Але я так і не змогла досі пробачити їй продаж моєї корови Калини. З того часу ми не розмовляли, як раніше. Що я можу з собою вдіяти? Я ж чесно скривджена.