Марина готувала на кухні, коли з коридору долинуло: – Мама! Я вдома, – крикнув син. – Добре, синочку! – Ходімо, йдемо… Не хвилюйся. Марина, почувши шепотіння сина, зрозуміла, що той не один. Вийшла до коридору, подивитися, з ким там прийшов син? – Мамо, це Даша. Даша, це моя мама, Марина Петрівна. Можна тітка Марина. Так, мамо? – Можна, синку. Проходьте, чай питимемо. Я якраз пиріжків напекла. Кода Андрій із Дашею, помивши руки, сіли за стіл на кухні, Марина поставила перед ними чай у склянках та велику тарілку пиріжків. – Мамо, ми це… Ми того… – захвилювався син, потім глянувши на Дашу, сказав, – ми вирішили одружитися. Марина, не повіривши своїм вухам, завмерла.
Потім, зібравши волю в кулак, щоб не зареготати, спокійно сказала. – Одружуватися – це добре. А коли весілля зіграти зібралися? – Взимку. Так, Даша? Даша кивнула, на знак згоди і замовчала. – А батьки Даші в курсі? – Ні. Ми до тебе першою прийшли. – Ну і чому ви вирішили одружитися? Ви ж недовго знайомі? – Ми любимо один одного! – рішуче сказав син. – Кохання – це здорово. Ну весілля, то весілля. Батьку сам скажеш? – Запитала Марина сина. – Мамо, а може ти скажеш? – Ось як? Значить, одружуєшся ти, а говорити з татом я? Гаразд, я його підготую. – Дякую мамо. – А з батьками Даші коли нас познайомиш? Нам же треба і про весілля все вирішити, де житимете, роботу тобі знайти… – Роботу? – А ти як думав? Дружина в тебе буде вдома працювати, а ти на дивані лежатимеш? Ні, мій любий, тобі працювати треба буде, сім’ю утримувати…
– У нас гості! Вітання всім! – увійшов на кухню батько. – Андрію, у Петра важлива новина! – Так? І яка? – Наш син хоче одружитися! Андрій на хвилину застиг, потім подивився на дружину, яка важко зберігала серйозне обличчя. – Коли весілля? – Взимку, – відповів син. – Прекрасно! А це наша майбутня невістка? Тоді, молоді люди, бігом за батьками невістки. Запросіть їх до нас на вечерю. Домовлятимемося. – Я ж казав, у мене класні батьки, – почули вони шепіт сина з коридору… – Мені дівчинка сподобалася. Скільки їй років? – Близько п’яти. Я сподівалася ще з ним поратися, казки йому читати, слухати його фантазії. А він одружитися надумав, – сказала Марина, і розреготалася. Весілля Петі та Даші все ж таки відбулося… За вісімнадцять років.