Василю було 37, а він все ще ходив у неодружених. Всі його друзі та знайомі вже встигли обзавестися не лише дружинами, а й парочкою дітей. Якось на дружніх посиденьках про це пішла розмова. -Ну і як ти примудряєшся один жити? Я цього не уявляю. Невже не засмучує те, що вдома ніхто не чекає? – запитав один із друзів. -Та й дружина в будинку завжди підтримує затишок, приходиш, а все красиво і чисто.
-Підхопив другий друг. -Та й діти повністю змінюють сприйняття! Василь загадково посміхався. -Нічого, це все я скоро пізнаю, адже збираюся одружитися. Тому я вас усіх обіграв, – реготав чоловік. Всі приятелі здивовано подивилися на нього. -Ось ви всі скаржитесь на своїх тещ, а у моєї нареченої немає її. Її мама і моя мама. -Це як? Василь загадково знизав плечима.
Насправді він на чужому досвіді зрозумів, наскільки важливо спочатку налагодити стосунки з родичами дружини. Якщо все буде добре – вони допомагатимуть, а якщо ні – травитимуть життя та псуватимуть стосунки. Тому чоловік доклав безліч зусиль, щоб домогтися розташування Галини Іванівни. І нехай це було зовсім нелегко, він потім лише переконався в тому, наскільки мав рацію.