Іра мовчки лила сльози. Сьогодні її колишній грав весілля з новою дружиною. Вони з Артуром одружилися з кохання. Дружина переїхала до села до чоловіка-тракториста. А два роки тому Артур вирішив зайнятися бізнесом – відкрити свою лісопилку. Іра заперечувала: – По всій окрузі, куди не плюнь, лісопилки стоять. А самого лісу кіт наплакав. Не треба братися за збиткову справу. Але чоловік не послухався. Взяв кредит та купив пілораму. Найняв робітників. Справа не пішла і Артур взяв ще кредит, потім ще один. І опинився у боргах, як у шовках. Терпіння Іри скінчилося, коли чоловік відмовив їй у купівлі нової сукні, яку дружину хотіла купити на зустріч випускників.
Тут Іра вибухнула. Висловила Артуру все: і про обдурені надії, і про занапащені молоді роки, і про його кредити, через які вона собі не може дозволити нову сукню. Чоловік роз гнівався і кинувся збирати речі. – Підеш, більше не повертайся! – сказала йому Іра. Пішов. За тиждень їм видали свідоцтво про роз лучення. Потім Артур почав доглядати Галину, дочку місцевого бізнесмена. Красою дівчина не була наділена, зате грошей у тата навалом. І ось сьогодні має відбутися їхнє весілля… Двері відчинилися і в будинок влетів Артур. – Навіщо з’явився?! – насупилась Іра. – Я з весілля втік, – протараторив Артур і зачинив двері на клямку. – Чого?! – Ну її до біса, таку рідню!
Працюватимеш там, відпочивати туди, речі купувати з того магазину. Тільки щодо виконання подружніх обов’язків ЦУ не дали. Не хочу і не житиму так! От і втік. Ти ж мене не проженеш? – І як довго бігатимеш? Наскільки мені відомо, Гнат Семенович, всі твої борги викупив. – Я віддам. Частинами. – А в цей час у мене відсиджуватимешся?! Галкін тато вмить тебе обчислить. І знайде на тебе управу. Чи не відсидишся. – Іра. Мені й так погано… Вони замовкли. Раптом пролунав стукіт у двері. – Не відкривай! — верескнув Артур, і бачачи, що Іра попрямувала до дверей, заліз у льох. – Де він? – Запитав Ігнат Семенович. Іра гидливо кивнула у бік льоху. Двоє молодиків Гната Семеновича за комір витягли Артура з льоху і потягли до машини. Іра зачинила двері льоху, і згадавши перелякане обличчя Артура роз реготалася.