Я була не зовсім бажаною дитиною. Мама мене нар одила лише для того, щоб її батько не покинув. Щоправда, його це не втримало. Він зібрав речі і назавжди зник із нашого життя. Я не знала, що таке день наро дження. Мені не дарували подарунків та не купували торт. Ми ніколи не відзначали це свято. А ось решті братів і сестер завжди накривали святкові столи.
Мама казала, що я наро дилася невчасно. У серпні треба було готуватися до школи, а не витрачати гроші на застілля. Зараз я вже доросла, але я не маю жодного бажання відзначати дні наро дження. Я завжди згадую у цей день своє перше дитяче свято. Я була дуже товариською, тому я мала багато друзів. Щомісяця мене хтось запрошував до себе на свято, тож і мені хотілося зібрати подруг за одним столом. Коли мені виповнилося 8 років, моя мрія здійснилася. Я довго умовляла маму це зробити. Вона сказала, що грошей у неї немає, але я просто благала її. Я проплакала всю ніч, знаючи, що свята не буде, але друзів покликала. Я нарізала хліб, намазала маслом та варенням.
Я зробила це вночі і сховала до шафи, щоб ніхто не помітив. Друзі прийшли в обід. Вони подарували мені книги, солодощі, іграшки. Ми грали у настільні ігри та їли мої бутерброди. Коли мама повернулася додому, вона розігнала всіх. Вона насварила мене і забрала всі подарунки. Мені дісталося добре за використаний хліб та банку малинового варення. Ось такі спогади. Тоді я собі пообіцяла, що дні наро дження моїх дітей ми завжди відзначатимемо. Так, часом мені доводиться нелегко, але я заздалегідь відкладаю гроші їм на подарунки та частування. З того часу я ненавиджу малинове варення, хоча минуло вже понад 20 років.