Того дня син зі невісткою приїхали і вручили мені ключі, а потім відвезли до нотаріуса. Я так розхвилювалася, що не могла й слова вимовити, а тому просто прошепотіла: — Навіщо ви робите мені такі дорогі подарунки? Вона мені не потрібна! – Це тобі до пенсії бонус, ти в неї квартирантів пустиш! – сказав мені тоді син. На той момент ще навіть до пенсійного фонду не ходила! Мене лише з роботи провели на заслужений відпочинок. А вони вже без мене вирішили. Я почала відмовлятися, а вони сказали, щоби не сперечалася.
Зі невістю у мене стосунки не завжди були гладкі: то спокійно, то раптом шторм починається ні з того ні з сього. І я винуватою у штормі була і вона. Ми з нею притиралися довго. Нам довелося вчитися не свариться. Шишки у спілкуванні разом набивали. А ось останні кілька років слава Богу живемо мирно. Коли сваття про подарунок дізналася, то тут же зателефонувала і почала в привітаннях розсипатися, а потім похвалила себе: «Значить я хорошу доньку виховала, якщо вона не була проти такого подарунка тобі!» А потім сказала, що вона б сама особисто такий подарунок не прийняла, а відмовилася б від нього на користь онука. Я тоді півночі думала над тим, чи вийде у мене прожити на одну пенсію, адже мені багато не треба. Вранці я зателефонувала онукові і почала акуратно промацувати ґрунт, мовляв, чи не буде він проти, якщо я квартиру на нього оформлю.
Онукові скоро шістнадцять, йому в інститут ще вступати, дівчина в нього з’явиться, чи не до батьків її вести? — Бабусю, ти не переживай! Я сам собі на житло хочу заробити! – відповів онук. Усі від квартири відмовилися. Я її і невістці, і онукові, і навіть синові пропонувала. Пригадався мені випадок, що стався зі старшою сестричкою: її невістка з її ж будинку вижила, після чого їй довелося перебратися до комуналки. Вона тоді за цю кімнату схопилася, як той, що потопає за соломинку. У дядька нашого… Його вже п’ятнадцять років, як немає на цій землі, а його спадкоємці й досі не спілкуються, бо не змогли його майно без сварок поділити між собою.
Якось в одній передачі бачила, що мати та батьком своє житло на сина переписали, а він їх узяв і виселив зі свого житла, а потім продав батьківську хатинку, залишивши батька з матір’ю на вулиці. А мої мені подарували, щоб я квартиру здавала… Розплакалася… Навіть і сама не знаю чому: чи то від подяки, чи то від гордості за дітей. Після походу до пенсійного я дізналася, що мені пенсію нарахували у двадцять тисяч, а потім син мою квартиру здав за тридцять тисяч на місяць. У цей момент я оцінила подарунок дітей: він по-справжньому царський!