Я завжди думала, що я гарна мама і бабуся… Втім, я і дружина непогана, і дочка… Я це не згори кажу, на це вказують факти. Коли мені було 18, мої батьки видали мене заміж за сина їхнього доброго друга. Я була не проти, тому що Володимир мені в і без слів батьків подобався. У 19 я народила сина, а в 20 – дочку. Все моє життя тоді почало кружляти навколо них.
Я робила все з метою покращити якість життя своїх дітей. Діти виросли. Син одружився нещодавно, у нього поки що дітей немає, але вони з дружиною мені дуже допомагають. Дочка – мати трьох дітей, старшій – 7, молодшому 2. Після того, як чоловік зліг через хвор обу, мені стало дуже несолодко. Мені доводиться доглядати і його, і господарство, і онуків… Раніше, коли Володя мені дуже допомагав, а я з радістю бігала за онуками, але зараз мені не до цього, у мене до того ж і ноги болять… загалом картина не з найкращих. Влітку дочка залишила дітей у мене на півтора місяці, а нещодавно зателефонувала та сказала, що вони з чоловіком збираються на відпочинок на 2 тижні, і хочуть залишити дітей у мене.
Я зібрала всю волю в кулак і сказала, що я не згодна. Дочка каже, що з дітьми відпочинок буде не повноцінним, а мене це вже не стосується, нехай вони у сватів дітей залишають, не можу ж я зі шкіри геть лізти, щоб виконувати примхи доньки. Син із невісткою мені у всьому допомагають, розуміють, що мені нелегко, іноді навіть на город мене не пускають, самі все роблять, а від дочки я жодного разу допомоги не бачила, але я, з якогось дива їй повинна прислужувати до кінця життя. Невже їй 20 років моєї турботи не вистачило. Зрозумійте мене правильно: я б і рада з онуками поратися, але я фізично не можу, у мене ні сил, ні енергії, ні часу на це немає, як би я цього не хотіла. Мені від ставлення доньки стає дуже прикро. Хто б міг подумати, що я для неї лише безкоштовна нянька….