Ми з моєю сестрою Анфісою зовсім різні люди. Наші життя склалися відповідно. Я вийшла заміж дуже пізно, але з чоловіком мені не дуже пощастило. Єдине, за що я йому вдячна – він допоміг мені удочерити мою дівчинку, Олену, котрій на той момент було 5. Коли ми з Оленкою зустрілися вперше, одразу зрозуміли, що нам більше не можна розл учатися.
Незабаром ми з чоловіком роз лучилися, ми з Оленкою переїхали до Польщі на якийсь час. Там я багато працювала, накопичила грошей і ми повернулися додому з грошима на 3-кімнатну квартиру. Сестра вийшла заміж у 20, народила 2 дітей, і надовго заб ила на їхнє вихо вання. Часто приводила племінників до мене, щоб я з ними посиділа, а вони з чоловіком відпочивали. Загалом, так і склалися наші життя, але на моєму 60-му дні народження сестра таке видала, перебравши з алкоrолем, що я досі не прийду в себе!
– Ну і коли ти свою квартиру на моїх дітей перепишеш? – Зовсім серйозно запитала вона, а тато її підтримав! Сестра з татом вважають, що якщо Олена моя прийомна дочка, значить, і прав у неї успадкувати моє майно не може бути. Тато зауважив, що ми з племінниками кровні родичі, а Олена «Мені ніхто». Я вже давно переписала квартиру на дочку, а на думки своїх родичів мені, м’яко кажучи, начхати. Добре влаштувалися! Народжують дітей, а я їх житлом забезпечу, якщо вони мені кровні! Рідніше за Оленку в мене нікого на світі немає! Дім мій дістанеться виключно Олені.