За перші роки свого життя я бачила маму лише кілька разів і була впевнена, що так має бути, адже моїм вихованням займалася бабуся. Перші питання у мене виникли, коли до першого класу всіх привели мами та тата, а мене лише бабуся. Знайти відповідь на моє запитання бабуся не могла, тож ще раз нагадала, що мене дуже любить. Я зрозуміла, що їй боляче про це говорити і більше таких питань не ставила. Роки йшли, і я дізналася, чому моє життя складалося саме так, але від бабусі, адже маму я не бачила.
Вона роз повіла мені, що коли тата не с тало (ще до мого нар одження), мама почала ходити на побачення з іншими чоловіками, там і познайомилася з дядьком Максимом. Спочатку все було добре, а потім він поставив її перед вибором: чи він, чи я. Як бачите, вона обрала його, тож мама мене привезла до бабусі, мами мого батька. Мені було 20 років, коли бабусі не с тало. Для мене це була велика втрата, яку я тяжко й довго переживала, адже тепер я не мала нікого рідного. Пощастило, що бабуся, коли я була маленькою, переписала квартиру на мене, тому я мала своє житло і в мене не було бодай цієї проблеми. Минув рік із бабусиної кончини, як мене вирішила відвідати мама.
Я сподівалася, що вона прийшла зі спі вчуттями та вибаченнями за помилки молодості, але помилилася . Вона прийшла, щоб вимагати від мене половини квартири, ніби тепер вона житиме тут, адже вони з її Максимом посварилися. Я їй одразу сказала, що тут вона ніколи не житиме і може повертатися туди, звідки прийшла. На що я отримала ціле «відро лайна» про те, яка я погана та невдячна дочка. І за що я мушу їй дякувати? За те, що проміняла мене на чоловіка? Після цього ми з матір’ю не зустрічалися. Пройшло 10 років, у мене чоловік та маленька дочка. І щоразу, як дивлюся на неї, не можу зрозуміти, як можна покинути дитину? Матір я не бачила, та й не горю бажанням. Вона була і залишається для мене чужою людиною. І нехай після цього я буду поганою дочкою, але її у своє життя не хочу пускати.