Ми з сестрою погодки. Вона на рік старша. Один за одним ми вступили до університету, потім закінчили його, потім створили свої сім’ї. Я, хоч і на рік пізніше закінчив університет, але в кар’єрі випередив сестру. Відповідно і зарплата моя була набагато більшою. Вона як влаштувалася працювати, так і продовжувала працювати на тій же посаді. За допомогою батьків сестрі вдалося купити двокімнатну квартиру. Трохи згодом і ми з дружиною, взявши іпотеку, придбали собі трикімнатну квартиру.
Коли вже переселилися до нової квартири, мій друг сказав, що продає свою машину. Для того, щоб купити нову. Я знав, що його машина у відмінному стані. Тому за фінансової підтримки дружини купив його машину. А свою стару машину вирішив подарувати зятю. Виявити турботу про сестру. Прийшов до них, одразу з порога заявив, що я на хвилинку, але сестра наполягла, щоб я залишився повечеряти з ними. – Дякую. Не відмовлюся. Я чого зайшов. Купив собі з нагоди нову машину. А мою, якщо хочете, можете приїхати та забрати собі.
Природно ні про які гроші й мови не може бути. – Добре живеш, – сумно сказала сестра. – А мене можуть скоротити. Потім вони запросили мене пройти до вітальні, а самі пішли на кухню, щоб підготувати частування. За кілька хвилин задзвонив домашній телефон. Я взяв слухавку і пішов на кухню, щоб віддати господарям. І тут мимоволі підслухав їхню розмову. – Твій брат, за рахунок батьків, добре живе. Ось навіщо йому нова машина? Міг би нам допомогти, як такий багатий, — бурчав зять. До речі, це не батьки мені, а я батькам допомагаю. – Брат завжди був егоїстом. Міг би зрозуміти, що нам зараз не до гостей… Я мовчки зайшов на кухню, поклав на стіл слухавку, сказав: – Вам дзвонять. Повернувся і пішов від них. Не схотів більше ні про що з ними говорити.