Коли я лежала у полоrовому будинkу, моя сусідка відмовилася від новонаро дженого. Я пішла до головного ліkаря. – Ви можете записати її дитину на мене? Начебто вона не наро джувала, а от я одразу двійню? Для мене це не надто важливо, але було б зручно, щоб від родичів та чоловіка зайвих питань не було – вивалила я це на нього. – Миленька, вам у голову гормони вдарили, чи що? Ви знаєте, що це не законно? Що ви нас усіх під суд поведете? – Та я нікому про це і словом не обмовлюся. Яка вам різниця, на кого його записати? Чи маєте вже свої плани на нього?
Хочете комусь продати? – брязнула я, не подумавши, за що отримала правильне покарання – мене виставили за двері. Увечері я наро дила. Після полоrів до мене підійшов ліkар, попросив усіх медсестер залишити нас наодинці і запитав: – Ви не передумали? Ваше прохання у силі? Я здивовано на нього подивилася і тільки за мить до мене дійшло, про що він у мене питає: – Ні, звичайно ні. Звісно не передумала! Ось таким чином з полоrовоrо будинkу я виходила з двійнятами – з хлопчиком і дівчинкою. Чоловік ще не знав, що в мене двійнята, тому, коли він зранку прийшов мене відвідати, то був просто приголомшений. – А як же УЗД? … хоча, не має значення. Я хочу його Денисом назвати, тобі як це ім’я?
– Подобається. Денис та Оленка – промовила я і заплаkала. Мені було радісно і гірко одночасно, тому що до цього я ніколи не брехала йому, як і іншим рідним людям, які мусять потім мене зустрічати з полоrовоrо будинkу. Від ліkарні ми отримали усі необхідні документи. Не знаю, що там за диво ліkарі працюють, але думаю, вони й самі вірили, що дарують хлопцеві найкращу долю. Нещодавно ми з чоловіком святкували десятиліття наших близнюків. Їм подарували велосипеди, і чоловік весь день навчав їх кататись, а ввечері я розповіла чоловікові правду. – Приколюєшся?! – Ні! Якщо хочеш, то поклястись можу! – Ти не перестаєш мене дивувати, кохана. Наступного ранку чоловік довго дивився на сина, а потім перевів погляд на мене і запитав: – То це була правда? Я кивнула. – Денис мій син! Це не обговорюється! – Як скажеш, любий…