Вікторія Петрівна задумливо дивилася на свою дочку. -Аню, ти у своєму виборі впевнена? Чи не рано заміж? Тобі всього двадцять! Ганна вперто похитала головою. -Мамо, у нас все добре буде, ти не хвилюйся. Я у всьому впевнена, ми з Вітею любимо один одного. Жінка важко зітхнула, з тугою подивилася на сервант, де красувалася фотографія покійного чоловіка.
Подумки вона сказала сама собі: “Як шкода, що ти пішов так рано, зараз так у нагоді б твоя порада”. Незабаром вона справді вийшла заміж за коханого. Але досвід показав, що дівчина не була готова до багатьох побутових, сімейних труднощів. Незабаром їй набридли обов’язки дружини, велика відповідальність. Відносини з чоловіком почали псуватися. У результаті вийшло, що шлюб протримався не більше року. Як швидко вона вийшла заміж, так і розлучилася. Довелося повернутися в батьківський дім і визнати собі та матері, що до відносин вона була не готова.
Але минуло ще два роки і Ганна стала жалкувати про те, що так поспішно розірвала стосунки з чоловіком, адже той справді був порядним і добрим чоловіком. Вся проблема була лише у її незрілості. Мати дивилася на ситуацію з деяким жалем, адже не знала, як допомогти єдиній дитині розібратися зі своїм життям. Потрібно було відмовитись від поспішного шлюбу чи все-таки перешкодити розриву стосунків?