Завтра мало відбутися весілля Віри, а наречений зателефонував і сказав, що передумав. Виявилося, що він закоханий в іншу, а дівчина навіть вагітна від нього. До останнього він їй нічого не говорив, а за день до весілля сказав. Віра навіть із ліжка встати не могла. Не знала, як їй уникнути ганьби. Адже вона сільська, а батьки вже пів села на весілля покликали.
Якщо сказати, що наречений відмовився від весілля, це стане ганьбою батьків на все життя. Вона плакала і не могла заспокоїтись, а подруга була дуже спокійною. – Не плач. Не можна, щоб у нареченої були заплакані очі. – Яка ж я наречена, якщо я не маю нареченого? – плакала Віра. – Ти збирай свої речі, готуйся до весілля, а я скоро до тебе повернуся. Віра чомусь трохи заспокоїлася і почала збирати речі, сама не знаючи навіщо. А подруга Ніна пішла до університету та зустрілася з однокурсником Віри. – Вітько, скажи, Віра тобі подобається?
Так, подобається, але вона виходить заміж за іншого. – Ні, не виходить. Наречений її покинув, і щоб не зганьбитися на все село, їй потрібен наречений на один день. Ти побудеш її нареченим на весіллі, а потім ви розл учитеся і все. Віктор погодився, купив костюм, покликав друзів і наступного дня поїхав у село до Віри. Вірі було дуже соромно за це, але це було краще, ніж зганьбитися на все село. – Віро, ти хочеш зганьбитися на все село? – Запитала подруга. – Ні звичайно. – Тоді погоджуйся, у нас немає іншого виходу. Віра й погодилася.
Вони зіграли гарне весілля, всі гості веселилися, у тому числі наречений із нареченою. – Спасибі тобі Вікторе, що ти врятував мене. Скоро ми роз лучимося, – сказала Віра. – Чому одразу ро злучатися? Поживемо місяць, другий, і побачимо, що в нас вийде. Пожили вони місяць, потім ще один, а зараз уже тридцять років, як мешкають разом і народили трьох дітей. Добре, що тоді подруга звела їх. Виявилось, що саме Віктор був її долею.