32-річна Ліза – розлучена мама, яка виховує свою 5-річну дочку одна в орендованій квартирі неподалік будинку своєї матері. Її мати допомагає з онукою, але постійно дорікає Лізу, доводячи її до істерики та спустошення практично щодня. Ліза працює до 7 вечора, а дитячий садок закривається о 6-й, тому вона не встигає заїхати за своєю донькою. Вона намагалася домовитись із начальником, але отримала негативну відповідь на своє прохання.
Ліза подумала про те, щоб найняти няню, але виявилося, що це дуже дорого , а та, яку вона знайшла в дитячому садку, була одного разу в стані алкогольного сп’яніння, що призвело навіть до неприємного інциденту з поліцією. Мати Лізи забирає внучку із саду до себе додому, а Ліза заходить до неї після роботи. Незважаючи на те, що дочка слухняна, мама Лізи завжди знаходить привід висловити своє невдоволення, що тільки посилює стресовий стан Лізи.
Друзі Лізи радять їй змінити роботу або домовитися із сусідом -пенсіонером, щоб хоча б він забирав її дочку, але Ліза сумнівається. Вона не розуміє, чого хоче від неї мати, і відчуває постійну критику та осуд, хоча у неї важкий графік і немає часу на себе. Ліза поняття не має, як розвиватимуться події у майбутньому.