Мені зазвичай важко догодити, коли справа стосується невістки, але Олена мене завжди влаштовувала. Вона була гарною дівчиною – милою, доброю, красивою та вмілою в домашніх справах. Однак у неї була одна вада – вона не могла мати дітей. Незважаючи на всі їхні зусилля та численні візити до клініки, вони не могли завагітніти. Багато людей на їхньому місці здалися б, але вони вирішили всиновити дитину з дитячого будинку. Сама ідея не була жахливою, але я не могла її прийняти. Я намагалася переконати себе, що мої син і невістка роблять правильно, і що це їхнє право.
Вони твердо взялися за цю ідею та почали втілювати її у життя. Ми відвідали дитячий будинок і зустріли дитину, яка їм сподобалася. Якоїсь миті мені навіть здалося, що хлопчик дуже схожий на мого сина в дитинстві. Керівництво запевнило, що процес усиновлення пройде гладко. Їм треба було лише зібрати необхідні документи, і хлопчика можна було забирати додому. Однак була одна суттєва проблема. У дитини, яка сподобалася моїй невістці та синові, був брат, і їх не можна було розлучати. Це був вирішальний чинник, який означав, що їм доведеться усиновлювати двох дітей.
Я дуже сумнівалася, що вони впораються з цим завданням, адже вони ніколи не мали своїх дітей. Вони могли б вибрати іншу дитину без брата чи сестри, але наполягали на тому, щоб взяти саме його та його брата. Я переживала за сина та невістку і не хотіла, щоб вони переоцінювали свої можливості. Я знала, що якщо вони не впораються, то це стане катастрофою. Для мене це була складна ситуація і я хотіла допомогти, але не знала, як знайти потрібні слова. Мене турбувало, що мій син може неправильно витлумачити мої наміри і що наші стосунки можуть зіпсуватись. Ніколи не думала, що зіткнуся з такою дилемою.