Мене завжди знали, як добросердечну людину, яка нікого не скривдить. Але є люди, які зовсім не заслуговують на доброту. Кілька років тому я вирішила не пускати до хати свою свекруху, Тамару Михайлівну. Це рішення здивувало всіх, зокрема й мене. Я ніколи не очікувала від себе такої поведінки. Тамара Михайлівна ніколи не була добра до мене. Вона не злюбила мене з самого початку і використала будь-яку нагоду, щоб критикувати мене і зав’язати сварку. Вона перекладала всю брудну роботу на мене і критикувала мене перед іншими. Вона зробила моє життя нещасним.
Одного разу під час грози Свекруха відправила мене пасти корів. Я була жаху і молилася про те, щоб хоча б вижити, адже тоді я мала високу температуру. Навіть після цього свекруха продовжувала критикувати мене за те, що я непідготовлена до життя і лін ива. Я довго терпіла все це, але мій чоловік Роман, бачачи мої страждання, вирішив, що ми повинні переїхати в будинок, що знімається на краю села. Пізніше у нас народилася дочка, і я почала вишивати бісером, щоб якось зайняти себе. Я брала замовлення на свої роботи і була дуже щаслива.
Але потім у Тамари Михайлівни трапилося лихо, коли дочка пішла від чоловіка, забравши з собою двох дітей. Тамарі Михайлівні довелося дбати про дітей та допомагати дочці в особистому житті. У будинок почали приходити незнайомі чоловіки та влаштовуватися вечірки, а діти весь цей час плакали по матері. Тамара Михайлівна просилася жити з нами, але я не могла змиритися з думкою, що знову житиму з нею. Після всього, що вона зі мною зробила, ми не могли мати нормальних стосунків. Хоча дехто засуджував мене за моє рішення, я знала, що це правильний вчинок.