Після того, як моя дочка Ліля вийшла заміж, вони з чоловіком вирішили жити у нашій чотирикімнатній квартирі. Ми з дружиною були щасливі, що вони живуть із нами, бо не хотіли залишатися на пенсії самі. Однак, все пішло не так, як планувалося. Ліля нар одила чотирьох дітей та продовжувала працювати без декретної відпустки. Ми з дружиною були раді допомогти з дітьми, але ми не могли не поставити питання, чому вона вирішила мати так багато дітей і працювати одночасно.
Ні, я розумію, четверняшки – диво, але ж можна було взяти деkретну відпустку хоча б на рік?! Зрештою, настала пенсія, і ми з дружиною дуже полюбили проводити час разом. Ми дбали про онуків і весь час робили щось для них. Все змінилося, коли я побачив повідомлення на телефоні зятя. Ліля надіслала повідомлення про те, що ми тягар і навіть продукти не купуємо . Нам із дружиною було дуже боляче від цього, і ми вирішили, що більше не хочемо жити з ними під одним дахом. Ми сказали Лілі та її чоловікові, що їм потрібно знайти нове житло.
Вони засмутилися і сказали, що ми їх виганяємо з дому. Але тут же я нагадав їм про всю допомогу, яку ми надали їм з їхніми дітьми протягом усього тривалого часу їхнього перебування в нашому домі. Ми із дружиною стали жити самостійно. Я почав викладати шахи у школі, і це стало досить популярним заняттям у нашому місті. Дружина працювала викладачем в університеті та малювала. Зрештою, ми могли займатися своїми улюбленими справами, маючи при цьому фінансову незалежність та свободу у всіх сферах нашого життя. Перед дітьми ми вибачатися не збираємося – вважаємо, це вони завинили перед нами.