Я була сільською цілителькою і дуже пізно дізналася про свій дар. Але з того часу до мене почали приходити із своїми проблемами односельці. Я вислуховувала всіх і намагалася допомогти їм чим могла. Якось до мене прийшла жінка на ім’я Надія. Вона була колишньою красунею, яка зараз перетворилася на привид. Єдиною радістю Наді був її син Назарчик.
Вона була дуже хв ора і вже знала, що в неї залишилося не так багато часу. Надя лише попросила мене подбати про її сина, коли її не стане. Чоловік Наді, Мирон, був категорично проти моєї присутності у їхньому будинку. Але він зрозумів, що дитина потребує жіночої уваги та піклування, тому дозволила мені подбати про Назара. Коли Надії не стало, Назар гірко оплакував свою матір, а Мирон мовчав. Як і обіцяла, я подбала про Назара і переконалася, що він у безпеці. Мирон сердився, що тепер у нього побільшало роботи, але я не дала йому завдати шкоди хлопчику і погрожувала чоловікові, що я все переверну проти нього. Одного разу Мирон прийшов до мене і покаявся, як він ставився до Наді.
Він подякував мені за допомогу і зізнався, що не цінував її за життя. Доля подарувала йому таку гарну дружину, і шкода, що він цього не зрозумів раніше. — Ніколи не пізно цінувати добрі речі в житті, Мироне. У тебе все ще є твій син та твоя ферма. Піклуйся про них і вчись на своїх помилках, – сказала я йому, поплескавши по плечу. За Назаром я стежила, як за власним сином, а Мирон, який став мені добрим другом і прекрасним батьком Назару, на моє велике щастя, повністю змінив своє ставлення до мене і життя в цілому. Це було нашою спільною перемогою.