Мені 70, дружина пішла в інший світ більше десяти років тому. У моєї Любочки було хворе серце, яке не витримало всього бруду цього світу. Ми з дружиною завжди мріяли про своє гніздечко, коли купили його, не могли натішитися! Пізніше син привів свою дружину до нашого дому. Невістка, скажімо відразу, не особливо нас любила, тож сказати, що вона була рада нашій присутності в нашому ж будинку, не можна.
Я б тоді й подумати не міг, що вона заразить мого сина своєю нелюбов’ю! Загалом ми з дружиною почали помічати, що і син, і невістка ставляться до нас, як би вірніше висловитися, не по-рідному. Коли дружини не стало, все це впало на мене. І зізнаюся, я цього навіть не особливо помічав спочатку. Так я і жив у невіданні, доки це не сталося! – Недовго йому лишилося. Потерпи ще трішки, — сказав син невістці, думаючи, що я сплю і не чую їхньої розмови. Виявилося, мій син чекає на мою смерть, щоб відчути себе повноцінним господарем мого будинку!
Я таке навіть вороrові не забажаю! Я тоді хотів репетувати, але стримався і твердо вирішив : син зі мною більше жити не буде. Коли вони з невісткою вийшли з дому, я зібрав весь їхній мотлох і виставив усе за двері, а мій добрий друг допоміг мені поміняти замки! Нехай тепер командують з іншого боку дверей. Син довго kричав, невістка ще голосніше. Вони мене не слухали навіть і невдовзі переїхали до сватів. Нещодавно синочок мені зателефонував, вибачився. Я пробачив, але додому пускати не збираюся. Мені в моєму будинку комфортно одному.