Вже вкотре Ольга залишалася голодною. Приготує їжу з ранку, поїде на роботу, повернеться – холодильник порожній. – Чому ти мені не залишиш і крихти? – обурено питала вона чоловіка. – Вибач, кохана, сам не помітив, як усе з’їв… Сидить цілий день удома, після того, як звільнили з роботи, нову не шукає та ще й з’їдає все, що дружина приготувала. – Оленько, я сьогодні поїду Антону допомагати. Він мене попросив. – Їдь куди хочеш, – відповіла Ольга. З ранку в неї розболілася голова, і їй було не до порожніх розмов.
Коли чоловік пішов, Ольга зателефонувала на роботу, взяла відгул, пославшись на погане самопочуття, і знову лягла в ліжко. Не помітила, як заснула. Прокинулася від гуркоту посуду. Подумала, що чоловік повернувся і риється у холодильнику. Пішла на кухню. Але там господарює золовка. Галина, не поспішаючи, перелила суп із каструлі в банку, переклала котлети в контейнер, тепер стояла, тримаючи в руках сковороду з рисом. – Що, не захопила відповідного посуду? – Запитала Ольга. Галя аж підскочила на місці. – Ти? Чому ти не на роботі? – Запитала непрохана гостя. – Не твоя справа. Так от куди пропадає їжа з мого холодильника. Як ти увійшла до квартири? – Не твоя справа! – верещала Галина.
– Ну, тоді я викликаю поліцію. В наявн ості пограб ування, – сказала Ольга і взяла телефон. – Мені Ігор ключі дав, – швидко сказала золовка. – Ключі на стіл! Швидко! – наказала Ольга. – І їжу назад, на місце! – Ти така жадібна?! – Я не підписувалася годувати нахлібників! – Та подавись ти своїм супом! – заверещала Галина, і залишивши сумки, вилетіла з помешкання. Ольга взяла чемодан, скинула в нього речі чоловіка та відвезла до свекрухи. Мовчки віддала тій у руки, і так само пішла. Вдома викликала слюсаря, той поміняв замки. Потім надіслала повідомлення Ігорю. “Додому не повертайся. Мені ваша родина дармоїдів набридла. Речі відвезла до твоєї мами. На роз лучення подам сама”. “Раніше треба було це зробити”, подумала вона, заносячи телефон Ігоря до чорного списку.