– Повертаючись з роботи, я мрію про тишу, люблячу дружину та вечерю! А отримую чорт знає що! – Сидіти в декреті – це, на твою думку, легко?! Весь день возитися з дитиною, яка або гасає туди-сюди, або плаче – це по-твоєму просто?! А прання, готування?! У мене часом навіть поїсти часу немає?! – Поясни мені, що тут такого сkладного? Закинути речі в пральну машинку та натиснути кнопку – це важко?
Я купив, на твою вимогу, мультиварку. Невже так важко покласти туди продукти та займатися іншими справами? Підлоги миєш тільки у вихідні! Посадила хлопчика в манеж і можеш і куховарити, і відпочивати. Я гроші заробляю, а ти бідкаєшся! – Тепер ти мене грішми дорікатимеш?! А нічого, що я в декрет пішла за твоєю вимогою?! Сам хотів дитину, а тепер дорікаєш мені тим, що я грошей у будинок не приношу?! Якщо ти вважаєш, що можна засунути дитину в манеж і займатися своїми справами, то сам посади її туди, сиди поруч і слухай, який концерт він влаштує.
А я піду вечерю для тебе готувати. – Ще чого?! Я і так працюю, а ще з дитиною повинен поратися?! Це вже перебір! Піду в кафе поїм! – Тобі і дитина в тягар?! Ну і котись… – Доню, що трапилося? Чому ти плачеш. – Мамо, можу я з сином приїхати до тебе. На кілька днів. Пожити в тебе, поки я вирішу свої проблеми? – Знов посварилася з чоловіком? – Так. І сильно. – Зараз приїду. За годину бабуся відвозила дочку з онуком та речами до себе додому. А ще за годину чоловік, повернувшись додому, знайшов записку: “У мене скінчився терпець.
Ти став грубим і байдужим. Нехтуєш мною і сином. У нас сварки мало не щодня! Так навіщо нам потрібне таке життя? Я житиму з мамою. Виплати за іпотечним кредитом розділимо навпіл. Коли квартира буде нашою, подам на розл учення та поділ майна. Чи зуміє чоловік до погашення кредиту відновити стосунки з дружиною? Чи захоче?